Державний кредит та державний борг

Курсова робота

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

Державний кредит та державний борг

Студентки 3 курсу 34 групи

Хачатурової Христина Артурівни

Одеса — 2012 р.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади державного кредиту

1.1 Сутність і призначення державного кредиту

1.2 Класифікація державного кредиту

3 Поняття і форми державного боргу

РОЗДІЛ 2. Особливості та пріоритети кредитної політики України

1 Характеристика державного кредиту України

2 Використання державних запозичень

3 Аналіз формування державного боргу

РОЗДІЛ 3. Шляхи оптимізації форм державного кредиту України

1 Проблеми боргової політики України

2 Шляхи подолання проблем боргової політики України

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

На сьогоднішній день видатні вчені всього світу досягли надзвичайно великого розвитку фінансової системи, ідеально вивчивши всі сторони, аспекти, принципи, методи функціонування та покращення її діяльності.

Великим досягненням економіки є виникнення державного боргу та державного кредиту, які на сьогоднішній день є майже у кожної держави світу.

Державний кредит у сучасних умовах — це сукупність фінансових відносин, у яких у якості однієї сторони виступає держава, а іншої — фізичні і юридичні особи. У сфері цих відносин держава в більшості випадків виступає в якості позичальника засобів, а населення, підприємства, банки, фонди — як кредиторів.

Існування державного кредиту зумовлює появу державного боргу. Внутрішні та зовнішні запозичення, які на певний період часу оформляються у вигляді державного боргу, є не тільки індикатором фінансового стану країни, а й показником її конкурентоспроможності.

Державний борг з’являється в результаті фінансування дефіциту Державного бюджету, який, у свою чергу, відображає перевищення бюджетних видатків над податками, зборами та іншими обов’язковими платежами до бюджету.

Метою написання даної курсової роботи є визначення сутності державного боргу та державного кредиту України, їх проблеми та шляхи виходу з них.

Із загостренням економічної ситуації в Україні і в світі загалом питання державного боргу та державного кредиту потребує більш детального вивчення та приділеню більшої уваги проблемам, що стосуються даної теми. Адже це відіграє велике значення як на мікроекономічному, так і на макроекономічному рівні.

23 стр., 11424 слов

Гроші та кредит. з дисципліни. : «Державний кредит та його розвиток в Україні»

... державного кредиту України рр ; визначити роль державного кредиту у формування фінансових ресурсів держави та шляхи його оптимізації. 5 6 6 РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ 1.1 Сутність, функції та роль державного кредиту Державний кредит ...

Об’єктом дослідження є відносини, які виникають під час процесу виникнення державного боргу та державного кредиту України, а також теоретичні засади державного кредиту та державного боргу.

Предметом дослідження є державний борг та державний кредит України.

Основні методи дослідження: обстругування, індукція, дедукція, аналіз та синтез, за допомогою яких проводилась оцінка Державного бюджету України, особливостей динаміки його структурних частин, пошук шляхів запобігання негативних тенденцій на сучасному етапі розвитку нашої країни.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ

1 Сутність і призначення державного кредиту

Питання державного кредиту, дослідження державного боргу мають давню традицію як у зарубіжній, так і у вітчизняній фінансовій науці. Батьківщиною державного кредиту вважають Англію. Вміле використання державного кредиту для фінансування державних потреб підняло Англію в ХVII ст. до великої слави могутності і величі, і це спонукало уряди різних країн до залучення коштів для покриття своїх потреб шляхом позик і кредитів, які стали відігравати надзвичайно важливу роль у забезпеченні державних органів додатковими фінансовими ресурсами та у фінансуванні бюджетних дефіцитів. Отже кредит посідає важливе місце в будь-якій фінансовій системі.[7, 216]

Кредит — це важливий інститут, за допомогою якого держава здійснює мобілізацію та перерозподіл тимчасово вільних коштів і контроль за правильним використанням їх.

В сучасній економічній літературі зустрічаються визначення державного кредиту, які значно відрізняються одне від одного. Різні визначення відрізняються значною мірою, оскільки вони характеризують державний кредит з різних позицій: одні — за змістом, інші — за формою, за юридично-правовим статусом тощо. Доцільно не лише зазначати, що державний кредит — це відносини, у яких держава виступає у ролі позичальника, кредитора або гаранта повернення кредиту, а розглядати державний кредит саме як систему кредитних відносин за участю держави.

Державний кредит представляє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він не має ні окремого фінансового фонду (кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні обособленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

За економічним змістом державний кредит — це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади і управління, з одного боку, і резидентами та нерезидентами, з іншого, при яких держава традиційно виступає у ролі позичальника. Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Державний кредит є зворотним, терміновим і платним. Разом з тим між державним та банківським кредитом, як класичною формою кредитних відносин, існують суттєві відмінності.[7,217]

Банківський позиковий фонд використовується для кредитування підприємств з метою забезпечення безперебійності процесу розширеного відтворення і підвищення його ефективності. Кредити можуть одержувати й приватні особи. Відмінною рисою банківського кредитування суб’єктів господарювання є продуктивне використання позичкового фонду (або з метою розвитку соціальної інфраструктури виробничих колективів).

9 стр., 4362 слов

Державний кредит ( )

... до використання внутрішнього державного кредиту як засобу економічного розвитку. Монетаристські концепції при виборі з двох можливих варіантів: 1) “дефіцит бюджету, державний кредит” і 2) “зрівноваження бюджету, відмова від державного кредиту” — однозначно ...

Використання кредитних ресурсів як капіталу створює умови для погашення кредиту і виплати процентів за рахунок збільшення вартості додаткового продукту.

Коли ж мова йде про державний кредит, то отримані через державну позику кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючись в їх додаткові фінансові ресурси. Вони використовуються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів за ними виступають кошти бюджету.

Державний кредит — це відносини вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту. У сферу державно-кредитних відносин надходять частина прибутків і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення і підприємств, проте за певних умов населення та трудові колективи можуть свідомо йти на обмеження споживання. У цих випадках джерелом державного кредиту стають засоби, призначені для поточного споживання чи фінансування необхідних виробничих або соціальних витрат підприємств.[5]

Об’єктивна необхідність використання державного кредиту на задоволення потреб суспільства обумовлена постійною суперечністю між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних фондів. Регулювання економіки, соціальна політика держави, виконання нею своїх функцій щодо оборони країни й управління вимагають постійного збільшення бюджетних витрат. Чималих коштів потребує і міжнародна діяльність держави. Проте доходи державного бюджету завжди обмежені. Тому за наявності вільних грошових ресурсів у населення, підприємств і організацій органи влади вдаються до державного кредиту.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами (наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.[8]

Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. У разі позитивного бюджетного сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може стати важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави.

1.2 Класифікація державного кредиту

Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату процентів і виграшів за державними позиками.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну, регулювальну і контрольну.

Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і повернення. Будучи позичальником держава мобілізує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і посідають друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету.

20 стр., 9562 слов

Грошово-кредитна політика держави та її інструменти

... політика - це сукупність методів та інструментів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, що використовує держава для регулювання грошово-кредитних відносин. Держава ... беруть участь інші органи державного регулювання економіки - ... складові регулятивного механізму: емісійно-грошова, кредитна і валютна. Більше того, ... підвищення добробуту громадян нашої держави. Пріоритетною метою грошово-кредитної ...

Сутність регулювальної функції державного кредиту виявляється в тому, що, вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи облігації державної позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит. Тоді, якщо за рахунок кредиту профінансовані виробничі витрати, наприклад інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення готівкової грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на виплату заробітної плати, наприклад учителям, лікарям, кількість готівкової грошової маси в обігу залишиться незмінною, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.

Виступаючи на фінансовому ринку як позичальник, держава збільшує попит на позичкові ресурси і тим самим сприяє зростанню ціни на кредит. Чим вищий попит на вільні кошти з боку держави, тим вищим буде, за інших рівних умов, рівень позичкового процента, тим дорожчим буде для підприємців банківський кредит. Дорожнеча позичкових коштів змушує бізнесменів скорочувати інвестиції у сферу виробництва, водночас вона стимулює нагромадження у вигляді придбання державних цінних паперів.

До особливостей державного кредиту вчений-економіст В. Андрущенко відносить те, що держава є “вічною” юридичною особою, що посилює довіру до неї, а також те, що забезпеченням державного кредиту слугує вся сума доходів та вартість державного майна, не потребуючи, як правило, спеціального забезпечення окремих позик чи застави [2, 45].

Основними ознаками та відмінними рисами державного кредиту є:

  • неодмінна участь держави в особі органів виконавчої влади різних рівнів у кредитних відносинах;
  • державний кредит призначений для задоволення загальнодержавних або пріоритетних для суспільства потреб;
  • джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них, а також надання позик є в основному ресурси бюджету;
  • держава і як позичальник, і як кредитор в основному не ставить на перше місце економічну вигоду, беручи участь у кредитних відносинах;
  • наявність підвищеної небезпеки зловживань з боку державної влади у сфері кредитних відносин.

Проблеми кредитних відносин за участю держави, у яких вона виступає позичальником, стосуються доцільності широкого застосування кредитних інструментів для покриття бюджетного дефіциту, управління державним боргом, ефективного використання залучених фінансових ресурсів тощо, та широко досліджуються у працях як зарубіжних, так і вітчизняних вчених.

Загалом стосовно даної складової державного кредиту варто зазначити, що залучення державою позик на покриття бюджетного дефіциту чи фінансування певних державних програм широко застосовується у світовій практиці упродовж багатьох років [3, 97].

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім.

Внутрішній державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, казначейські позики, гарантовані позики.

9 стр., 4262 слов

Фінансово-кредитна система. Фінанси в системі економічних відносин. ...

... б) самостійність і відособленість державного бюджету від позабюджетних фондів, ... система України ще й нині не звільнилася від таких негативних рис тоталітарної держави, як надцентралізація, однорівнева форма, планування зверху, державний ... фінанси підприємств і організацій; державні фінанси; фінанси населення. Основними ... спектр податкових платежів населення, позики, лотереї, вклади в Ощадбанки ...

Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов’язань та інших видів державних цінних паперів.

Основною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-одержувача, надання продовольчої допомоги. Державні зовнішні позики надаються у грошовій або товарній формі (наприклад, кредити держав постачальників енергоносіїв).

Як правило, вони бувають середньостроковими або довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті.

Державні позики є основною формою державного кредиту. Існує класифікація державних позик за такими ознаками:

  • за правовим оформленням розрізняють державні позики, що оформляються підписними зобов’язаннями або надаються на підставі угод (безоблігаційні), і забезпечені випуском цінних паперів (облігаційні).

    Угодами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інституцій. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку;

  • залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні — на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни) і зовнішні — надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інституцій;
  • за правом емісії розрізняють державні й місцеві позики.

Державні позики випускаються центральними органами управління. Находження від них спрямовуються в Державний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети;

  • за характером використання цінних паперів бувають ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов’язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати;
  • [6,246]

залежно від установлення забезпеченості державні позики поділяються на заставні й беззаставні. Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування — матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення. Їх надійність визначається авторитетом держави її статусом у світовому співтоваристві;

  • відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до одного року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років);
  • за характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні (з нульовим купоном).

За процентними позиками дохід виплачується у вигляді позикового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропонування на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводиться щорічно, раз на півріччя, щоквартально. Якщо позики виграшні, то виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів-виграшів. Дохід у такий спосіб отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система доцільна при незначних сумах позики, що припадають на одну особу, унаслідок чого процентний дохід не може істотно стимулювати надання позики державі. Дисконтні позики характерні тим, що державні цінні папери купуються з певною скидкою, а погашаються за номінальною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. За такими цінними паперами відсутні купони, тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном;

14 стр., 6763 слов

Грошово-кредитна політика України

Монетарна політика - одна з головних складових системи державного регулювання ринкової економіки. Ця обставина ... банк є функціональним органом уряду країни з регулювання грошового обігу. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики.. ... ми вже зазначали, банківська процентна ставка визначає ціну позик. А позики -- це можливість інвестування, розвитку економіки, виробництва продукції, ...

  • за характером погашення заборгованості розрізняють одноразову виплату і виплату частинами. У разі погашення частинами може застосовуватись три варіанти. Перший — позика погашається рівними частинами протягом кількох років. Другий — позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій — щоразу сума зменшується. Другий варіант застосовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій — навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати державні видатки;
  • залежно від зобов’язань держави в погашенні боргу розрізняють позики з правом і без права дострокового погашення. Право дострокового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринку.

Державний кредит, як і будь-яка інша форма кредитних відносин, вимагає особливого контролю. Цей контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення.

Джерелами погашення державних позик можуть бути:

  • доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;
  • додаткові надходження від податків;
  • економія коштів від зменшення видатків;
  • емісія грошей;
  • залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Найбільш реальним джерелом погашення державних позик є доходи, отримані від інвестування позичених коштів.[5]

Іншою складовою державного кредиту є відносини, у яких держава виступає гарантом повернення позики. Зазвичай за надання такої державної гарантії позичальник вносить відповідну плату. По гарантованих позиках уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у випадку неплатоспроможності боржника.

В Україні, як і багатьох інших державах, практикується державне гарантування позик. На жаль, зарубіжні кредитні організації відзначають високий кредитний ризик, що притаманний українській економіці, тому неохоче надають позики на основі прямих контактів з українськими підприємствами.

Таким чином, для стимулювання притоку іноземного капіталу уряд у певних випадках надає державні гарантії щодо повернення позик. У перспективі, за умови зменшення кредитного ризику, Україна може повністю відмовитись від надання урядових гарантій [4, 137].

Наступною складовою системи державного кредиту є відносини, у яких держава виступає у ролі кредитора. Сьогодні практично кожна держава надає кредити. Кредитні відносини, у яких держава виступає кредитором, мають певні специфічні риси.

Переважно державні кредити надаються за рахунок коштів Державного бюджету. Вони є пільговими та спрямовуються у пріоритетні галузі економіки, або надаються з метою вирішення важливих соціальних проблем.[9]

Підсумовуючи вищезазначене, приходимо до таких узагальнень: державний кредит можна визначити як систему кредитних відносин за участю, по-перше, держави з приводу надання тимчасово вільних коштів у користування на умовах повернення з розрахунком на вигоду, у яких держава виступає у ролі позичальника, кредитора та гаранта; по-друге, система державного кредиту містить такі складові: відносини, в яких держава виступає у ролі позичальника, відносини, в яких держава виступає у ролі гаранта повернення кредиту, та відносини, в яких держава виступає у ролі кредитора

1.3 Поняття і форми державного боргу

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним. Державний борг — це сума заборгованості за всіма борговими зобов’язаннями держави, відсотки за нею і невиконані фінансові зобов’язання держави перед суб’єктами економіки.

Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), і відсотків за ними, включаючи надані іноземним позичальникам гарантії за кредитами місцевим органам влади і державним підприємствам. Крім того, до державного боргу включаються неоплачені державні замовлення, заборгованість з заробітної плати перед бюджетниками, невідшкодований податок на додану вартість та ін., оскільки практично ця заборгованість являє собою некоректно оформлений державний борг, на який до того ж не виплачуються відсотки.

Загальний державний борг представляє всю суму випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи нараховані відсотки, що повинні бути виплачені за цими зобов’язаннями. Поточний державний борг складають витрати по виплаті доходів кредиторам за всіма борговими зобов’язаннями держави і по погашенню зобов’язань, термін оплати яких уже настав.

Державний борг можна класифікувати:

  • Залежно від характеру, статусу кредиторів:
  • а) зовнішній;

— б)внутрішній Зовнішній борг виникає у зв’язку із залученням зовнішніх позик. Частіше за все зовнішні позики розміщуються в іноземній валюті на фондових ринках за межами держави. Він може мати не лише фондову форму, але реалізовувати абсолютно конкретну мету щодо насичення певними товарами ринку. Зовнішній державний борг можна диференціювати:

  • за видами кредиторів (банківський, фірмовий);
  • за формою надання (валютний, товарний);
  • за метою використання (інвестиційний, неінвестиційний);
  • за умовами надання (пільговий, високопроцентний, компенсаційний);
  • за строками (короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий);
  • за умовами повернення (одночасний, юридичний).

Внутрішній державний борг виникає у зв’язку із залученням грошових коштів фізичних та юридичних осіб, що є резидентами України. Внутрішні позики випускаються у валюті України. Внутрішні запозичення здійснюються переважно шляхом розміщення державних цінних паперів. Статтею 2 Бюджетного кодексу України позики визначаються як операції, пов’язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності і терміновості, в результаті яких виникають зобов’язання держави, Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування перед кредиторами.[10]

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний внутрішній борг України» державний борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що знову виникає за борговими зобов’язаннями Уряду України, у формі:

  • а) позик Уряду України;
  • б) позик, здійснених при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

До боргових зобов’язань Уряду України відносяться випущені ним цінні папери; зобов’язання в грошовій формі, гарантовані Урядом України; кредити, отримані Урядом України. Боргові зобов’язання Уряду України можна класифікувати:

а) за строками:

  • короткострокові (до 1 року);
  • середньострокові (від 1 року до 5 років);
  • довгострокові (понад 5 років).

б) формою:

  • облігації внутрішніх державних позик;
  • казначейські зобов’язання України (статті 2-4 Закону України «Про державний внутрішній борг України»).

  • Залежно від позичальника:
  • а) державний;
  • б) місцевий.

Державний борг виникає за наявності зобов’язань держави, пов’язаних з отриманням бюджетних коштів на умовах повернення, платності і терміновості.

Місцевий борг виникає у місцевого самоврядування при отриманні бюджетних коштів на умовах повернення, платності, терміновості.

  • Залежно від виду виплат:
  • а) капітальний;
  • б) поточний.

Капітальний державний борг — це вся сума випущених та непогашених зобов’язань за усіма видами позик, включаючи і відсотки по них.

Поточний державний борг включає тільки витрати, пов’язані з виплатою доходів кредиторам за борговими зобов’язаннями держави і самими борговими зобов’язаннями, термін погашення яких уже настав.[11]

Також, слід зазначити, що державний борг має економічно обґрунтовані межі. До категорії країн із надмірним рівнем заборгованості належать ті, які протягом останніх років мали перевищення критичного значення хоча б одного з таких показників: відношення величини накопиченого боргу до ВВП становило понад 80 % або відношення величини боргу й відсоткових платежів до експорту перевищувало 220 %.

Існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни і негативно впливати на її фінансовий стан. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватись за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається за рахунок установлення нових податків та інших обов’язкових платежів або додаткових державних позик. Додаткове запозичення потребує додаткових видатків для обслуговування державного боргу, а введення нових податків може підірвати заінтересованість підприємців до бізнесу. Оскільки джерелом погашення державного боргу є доходи бюджету, зокрема податкові надходження, то можна стверджувати, що зростання боргу порушує збалансованість бюджету і провокує бюджетний дефіцит із його негативними економічними соціальними і фінансовими наслідками.

Досвід більшості європейських країн підтверджує, що лише ті країни зуміли уникнути серйозних боргових труднощів, які змогли контролювати дефіцити своїх бюджетів. Використання державних запозичень на фінансування поточних витрат бюджету, у тому числі на обслуговування державного боргу, є найменш ефективним способом. На жаль, така ситуація характерна майже для всіх постсоціалістичних країн Європи.

державний кредит борг

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРІОРИТЕТИ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

1 Характеристика державного кредиту України

Важливе місце у фінансовій системі України посідає кредит. Як було вже зазначено кредит — це важливий інститут, за допомогою якого держава здійснює мобілізацію та перерозподіл тимчасово вільних коштів і контроль за правильним використанням їх. Кредит сприяє підвищенню ефективності економіки, забезпечує перелив капіталу, стимулює грошовий обіг та е важливим інструментом державного регулювання економікою.[12]

Встановлений законодавством обов’язковий порядок зберігання всіма підприємствами, організаціями та установами своїх коштів на рахунках у банках дає можливість використовувати такі вільні кошти при кредитуванні. В процесі кредитування виникають відносини з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів підприємств, організацій, бюджету та населення, використання яких відбувається на умовах повернення для задоволення економічних і соціальних потреб держави.

Термін «кредит» визначено у Положенні про кредитування, де вказано, що кредит — це позиковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, а кредитна операція це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.[12]

Для фінансування бюджетного дефіциту можуть використовуватися: внутрішні державні позики, позики іноземних держав та інші фінансові інститути.

Спираючись на дефіцит державного бюджету можно навести такі статистичні дані.

Наприклад, дефіцит державного бюджету склав 23,6 млрд. грн., що становлять 60,7% встановленого граничного розміру. Порівняно з минулим роком розмір дефіциту зменшився на 40,7 млрд. грн., або 2,6, а порівняно за 2009 роком — на 33,5%.

Державний кредит та державний борг 1

Діаграма 2.1

Динаміка дефіциту (-) / профіциту (+) державного бюджету за 2006 — 2011

У цілому структура джерел фінансування протягом 2006-2001 років не відображає сталої тенденції. І хоча упродовж трьох останніх років вона досить схожа, у 2011 році збільшилась частка надходжень коштів від приватизації, що пов’язано з продажем «Укртелекому», та значно зменшилась частка зовнішніх запозичень (Додаток 1).[13, 48]

Суттєво зменшено розрив між обсягами запозичень та погашенням боргу на 64,1% до 35,1 млрд. грн. Порівняно із 97,6 млрд. грн. У 2010 році. Таке зменшення позитивно вплинула на ефективність використання залучених коштів. Так, дефіцит загального фонду бюджету лише несуттєво на 1,8% перевищує капітальні видатки, а поточні забезпечені доходами бюджету. Для порівняння у 2010 році на капітальні видатки загального фонду біло спрямовано лише 11,9 % загальної суми дефіциту. Отже у 2011 році забезпечено ефективне збалансування витрат в межах реальних джерел фінансування.

Державний кредит та державний борг 2

Діаграма 2.2

Порівняння обсягів запозичень до державного бюджету та погашення державного боргу у 2006-2011 роках

Як видно з графіку, запозичення до державного бюджету здійснені у сумі 80,7 млрд. грн. і порівняно з показником 2010 року зменшились на 35,1%. Запозичення Були здійснені, зокрема для:

  • здійснення платежів з погашення державного боргу — 44,9 млн. грн.;
  • фінансування дефіциту загального фонду бюджету -4,8 млрд.грн;
  • збільшення статутного фонду НАК «Нафтогаз України» на суму 12, 5 млрд. грн.;
  • передачі Аграрному фонду на умовах кредитування — 5,0 млрд. грн.;
  • капіталізації ПАТ «Укргазбанк» на суму 4,3 млрд.

грн., ПАТ «Родовід банк» — 4,0 млрд. грн., та ПАТ «Державний ощадний банк України»- 0,6 млрд. грн.;

  • реалізації інституційних та інвестиційних проектів (кошти міжнародних організацій економічного розвитку)- 4,6 млрд. грн., що у 1,8 рази більше, ніж у минулому році.

Внутрішні запозичення були залучено 27,3 млрд. грн., що майже удвічі менше ніж у 2010 році. Погашення боргу здійснено у сумі 45,6 млрд. грн.,що 73,2% річного планового обсягу та більше за аналогічний показник 2010 року в 1,7 разів. Погашення внутрішнього боргу становило 32,1 млрд. грн., або 70,5% від річного планового обсягу, зовнішнього боргу — 13,5 млрд. грн.,або 54,7% планового обсягу на рік.

Як свідчать дані таблиці, частка внутрішніх запозичень складає 66,2%, що більше минулорічного показника на 9,8 в. п., зовнішніх — 33,8%. Виконання річного планового показника за внутрішніми запозиченнями становить 74,7%, за зовнішніми запозиченнями — 61,0%. На платежі за внутрішнім боргом припадає більш ніж дві третини загального обсягу платежів з погашення боргу.(Додаток 2)

По загальному фонду бюджету профінансовано дефіцит у сумі 20, 9 млрд. грн., або 62,8% планового річного обсягу.

Загальний обсяг витрат на погашення та обслуговування державного боргу становить 68,8 млрд. грн., або 20,2% усіх витрат державного бюджету, що на 7,6 в.п. більше показника 2010 року.[13, 50]

2 Використання державних запозичень

Характер запозичення і використання запозичених коштів в Україні є таким, що на практиці відбувається лише зростання внутрішнього і зовнішнього державного боргу без будь-яких суттєвих ринкових перетворень. Більше того, в багатьох випадках нераціональне використання запозичених коштів веде до консервації неринкових засад в економіці України.

В Україні зовнішні фінансові позики використовуються здебільшого для забезпечення поточних потреб, тобто просто «проїдаються», збільшуючи обсяги заборгованостей і таким чином створюючи підґрунтя для виникнення в майбутньому перешкод економічному зростанню, замість сприяти орієнтованому на перспективу розвиткові економіки.

Близько 60 % зовнішніх кредитів за часи існування суверенної України було спрямовано на підтримку агропромислового комплексу. По суті це означає, що кредити використовувалися для зберігання державної форми власності в сільському господарстві. Подібні напрями використання коштів ще за радянських часів довели свою безперспективність.

Одною з найважливіших прогалин вітчизняної боргової політики є необхідність створення боргової стратегії, зорієнтованої на розвиток національної економіки, її економічне зростання. Проте на сьогодні залучення державою коштів на кредитній основі відбувається, переважно, з метою фінансування поточних, а не капітальних видатків. Крім того, погіршує ситуацію той факт, що реалізація навіть невеликої кількості інвестиційних проектів у багатьох випадках не забезпечує досягнення поставленої мети та супроводжується порушеннями та відхиленнями. Так, за оцінками О.О. Прутської., за період співпраці України з Міжнародним банком реконструкцій та розвитку та Європейським банком реконструкцій та розвитку анулювання проведені по 13 проектах в результаті чого для економіки України втрачено понад 400 млн. дол. США [3].

Тобто існуюча система використання державних запозичень не створює умов для реального впливу державних запозичень на економічне зростання та інноваційний розвиток вітчизняної економіки.

Державні боргові запозичення, як внутрішні, так і зовнішні, здатні позитивно вплинути на всю економіку країни, тільки якщо вони будуть спрямовані на вирішення стратегічних завдань радикального підвищення ефективності використання інтелектуального і кадрового потенціалу України на шляху переходу від сировинного до наукомісткого розвитку, а саме:

Підвищення природо-ресурсного потенціалу України шляхом реалізації комплексу економічних, правових та організаційних заходів, які стимулюватимуть природокористувачів вести діяльність щодо відновлення (розвідки та освоєння) запасів корисних копалин в обсягах, що перевищують обсяги їхнього видобутку та експлуатації.

Розвиток енергетичного потенціалу і переведення країни на енергозберігаючий шлях розвитку. Вирішення цієї задачі дозволить зняти обмеження для швидкого економічного зростання та знизити енергетичну складову у вартості товарів та послуг. Це, в свою чергу, зменшить обсяги критичного імпорту та потребу у іноземній валюті, відтак полегшить обслуговування зовнішнього боргу.

Покращення системи технічного регулювання, адекватної особливостям національної економіки, та забезпечення відповідності продукції українського виробництва світовим стандартам безпеки і якості. Це стане важливим чинником підвищення конкурентоспроможності продукції та нарощування високотехнологічного експорту, а також зниження залежності від імпорту ряду товарів.

Підвищення конкурентоспроможності транспортної системи України і реалізація її транспортного потенціалу. Інтеграція України до світової транспортної системи здатна за рахунок реалізації її транзитного потенціалу суттєво збільшити експорт транспортних послуг. Створення і розвиток на території України міжнародних транспортних коридорів обумовлює необхідність модернізації і будівництва нових морських терміналів, удосконалення системи управління рухом, обробки і розподілу вантажів, здійснення комплексної модернізації автодорожньої та залізничної мережі, що традиційно є сферою для здійснення державних інвестицій.

Розвиток людського капіталу шляхом вдосконалення умов праці для провідних фахівців різних галузей народного господарства.

Приймаючи рішення про обсяги і доцільність державного кредитування інвестиційних проектів, уряд повинен розраховувати окупність конкретних проектів, не забуваючи про загальновідомі принципи кредитування, серед яких платність і цільове використання кредитних ресурсів.

Надзвичайно важливим є підвищення віддачі від державних інвестицій. Це потребує реалізації таких ключових завдань:

  • оптимізація та скорочення переліку державних цільових програм, узгодження обсягів їх фінансування з обсягами фінансування бюджетних програм у розрізі головних розпорядників;
  • складання проекту інвестиційного бюджету на середньострокову перспективу (3-5 років) та його узгодження із основними параметрами середньострокового бюджетного плану;
  • застосування методології аналізу «затрати-вигоди» до всіх без винятку державних інвестиційних проектів із розвитку фізичної інфраструктури, забезпечення прозорості методики вибору об’єктів інвестування та розробки комплексної системи моніторингу та контролю виконання бюджетних інвестицій;

— розробки економічних критеріїв для виділення бюджетних інвестицій в залежності від: ступеня завершеності, можливості співфінансування з інших джерел, масштабу утворення міжрегіональних вигод, міри комерціалізації результатів інвестицій, можливості економії на масштабах виробництва, рівня економічного розвитку регіону тощо [14].

Сьогодні проблему раціонального використання залучених коштів, в тому числі траншів МВФ обговорюється досить жваво як політиками та і економістами, звертаючи увагу на те, що частина коштів МВФ іде на фінансування дефіциту бюджету для поповнення валютних резервів Нацбанку, а Міжнародний валютний фонд дозволяючи витрачати гроші на покриття бюджетного дефіциту не цікавиться цільовим використанням цих коштів [15].

В таблиці 2.1 подано програму державного запозичення України на 2011 рік, тобто вказано, за якими позиками передбачалося здійснити залучення коштів для фінансування бюджету.

Таблиця 2.1 Програма державного запозичення України на 2011 рік Залучення коштів для фінансування бюджету передбачається здійснити за наступними позиками

Назва

Кредитор

Прогноз надходження у 2010 році

екв. в тис.дол.США

екв. в тис. грн.

І. Державне запозичення

11 521 558,5

91 596 389,7

1. Зовнішнє запозичення

5 409 922,7

43 008 885,6

1.1. Фінансування державного бюджету

5 000 000,0

39 750 000,0

ОЗДП

ОЗДП

4 500 000,0

35 775 000,0

Позика Світового банку

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

500 000,0

3 975 000,0

1.2. Фінансування проектів розвитку

409 922,7

3 258 885,6

Будівництво ПЛ 750кВ Запорізька АЕС — Каховська

Європейський банк реконструкції та розвитку

3 144,7

25 000,0

Будівництво ПЛ в Рівненська АЕС — Київська

Європейський банк реконструкції та розвитку

10 062,9

80 000,0

Модернізація державних фінансів

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

4 066,6

32 329,5

Підвищення надійності постачання електоенергії в Україні

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

6 289,3

50 000,0

Проект видачі держ.актів на право власності на землю та розвитку системи кадастру(4709 від 17.10.03)

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

11 386,2

90 520,6

Проект «Модернізації державної податкової служби — 1» (4698 від 04.09.03)

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

11 327,3

90 052,3

Проект реабілітації гідроелектростанцій (4795 від 19.09.05)

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

21 564,5

171 437,6

Проект «Рівний доступ до якісної освіти в Україні» (4780 від 05.09.05)

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

7 924,5

63 000,0

Проект розвитку ДМА «Бориспіль» (UKR-P1 від 29.03.05)

Японський банк міжнародного співробітництва

31 376,5

249 443,1

Розвиток міської інфраструктури

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

12 842,8

102 100,0

Вдосконалення системи соціальної допомоги

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

27 644,6

219 774,7

Розвиток системи державної статистики для моніторингу соціально-економічних перетворень

Міжнародний банк реконструкції та розвитку

5 462,6

43 427,8

Третій Проект «Ремонт автомобільної дороги Київ — Чоп» (36547 від 19.12.06)

Європейський банк реконструкції та розвитку

248 905,7

1 978 800,0

Європейський інвестиційний банк

Розвиток системи водопостачання та водовідведення в м.Миколаєві

Європейський інвестиційний банк

5 660,4

45 000,0

Фінансування Української енергозберігаючої сервісної компанії (друга фаза) (33832 від 21.10.05)

Європейський банк реконструкції та розвитку

2 264,2

18 000,0

2. Внутрішнє запозичення

6 111 635,7

48 587 504,1

2.1. Пряме фінансування бюджету

6 111 635,7

48 587 504,1

Прогнозні ОВДП 2011

ОВДП

6 111 635,7

48 587 504,1

Найбільші проблеми сьогодні Україна відчуває в забезпеченні своєї платоспроможності, а вона залежить насамперед від ефективності використання запозичених коштів. Основна частина позикових коштів, як і податкові та неподаткові доходи, використовується на фінансування соціальних видатків, національної оборони, утримання управлінського апарату. Основним джерелом погашення заборгованості стають нові позики. Фактично тепер починає розвиватися система рефінансування державного боргу, що зумовлює його подальше нарощування

Найбільш популярними інструментами залучення фінансових ресурсів продовжують залишатись кредити та боргові цінні папери. Протягом усього 2011 року державний борг поступово зростав і на 31.03.2012 року склав 60,51 млрд дол. США. Для порівняння на 31.01.2011 державний борг складав 57.78 млрд дол. США. (Додаток 3) [16]

В той же час, як свідчать офіційні джерела, частина коштів продовж 2011 року використовуються на погашення раніше отриманих боргів, а також для проведення фінансування витрат зокрема по газових угодах, наприклад НАК «Нафтогазу України», а також на рефінансування комерційних банків. Наявність значних боргів за спожитий газ призвели до того, що в останні роки фінансово-господарська діяльність НАК «Нафтогаз України» ґрунтувалася на політиці залучення кредитів. На сьогодні заборгованість НАК «Нафтогаз України» за кредитами «Ощадбанку» станом на 31 грудня 2011 року склала 20,334 млрд грн, або понад 40% кредитного портфеля банку, який на зазначену дату складав 50,461 млрд грн.

Про це йдеться в повідомленні кредитно-фінансової установи.

«Станом на 31 грудня 2011 року загальна сума заборгованості » за кредитами, наданим пов’язаним особам, склала 29,771 млрд грн. Також банком враховуються позабалансові зобов’язання з кредитування в сумі 2,607 млрд грн. Найбільші суми кредитної заборгованості враховуються за кредитними договорами, укладеними з НАК «Нафтогаз України», — 20,334 млрд. грн. (зокрема нараховані відсотки в сумі 216,859 млн. грн)», — йдеться в повідомленні.

Також слід зауважити, ща затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2011 р. N 222. Порядок використання у 2011 році коштів, що надійшли за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики, для оплати послуг радників, пов’язаних з проведенням заходів з приватизації банків, у капіталізації яких взяла участь держава.

. Цей Порядок визначає механізм використання у 2011 році коштів, що надійшли за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики, для оплати послуг радників, пов’язаних з проведенням заходів з приватизації банків, у капіталізації яких взяла участь держава (далі — бюджетні кошти).

. Головним розпорядником бюджетних коштів є Мінфін.

. Бюджетні кошти спрямовуються на оплату послуг, що надаються обраними відповідно до законодавства незалежними експертами — фінансовим та юридичним радниками, з проведення оцінки фінансової спроможності, потенціалу та розроблення рекомендацій для визначення стратегії держави щодо приватизації банків, у капіталізації яких взяла участь держава, з найменшими витратами.

. Закупівля товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів здійснюється в установленому законом порядку. [17]

Отже можна зробити висновок, що проблеми, які виникли, вимагають свого вирішення. Вже давно порушувалось питання про поділ загального бюджету в Україні на поточний і бюджет розвитку з закріпленням коштів, що надходять від державних позик, за бюджетом розвитку. Це створює передумови для їх інвестування в економічний розвиток, завдяки чому додаткові доходи, отримані від зростання ВВП, можуть бути джерелом погашення позик. Також досить давно розглядається питання про необхідність створення спеціалізованої фінансової інституції — банку розвитку. І хоча необхідність цього очевидна, вирішення питання затягується. Не маючи ж ні організаційного, ні інституційного забезпечення у використанні позикових коштів, дуже складно забезпечити ефективність їх використання.

.3 Аналіз формування державного боргу

Існування державного боргу сьогодні є об’єктивно зумовленим явищем не лише для країн із перехідною економікою, але й для розвинених країн. В Україні звуження зовнішніх джерел позичкових коштів, девальвація національної валюти і занепад системи внутрішнього кредитування призвели до посилення макроекономічної нестабільності та негативно позначилися на рівні сукупного попиту, що, поряд із погіршенням умов зовнішньої торгівлі, обумовило суттєвий спад виробництва. Дефіцит державного бюджету, залучення та використання позик для його покриття призвели до формування і значного зростання державного боргу в Україні [18, c16].

Трансформаційні перетворення в незалежній Україні розпочались на тлі глибоких макроекономічних диспропорцій. Внутрішня й зовнішня макроекономічна та інституціональна розбалансованість спричинили хронічний дефіцит бюджету і платіжного балансу та, як наслідок, швидкий ріст державного боргу. Формування боргу відбувалося хаотично, значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що зумовило його відповідний обсяг і структуру [19, 267].

Розглядаючи динаміку державного боргу за останні п’ять років (табл. 2.2), спостерігаємо значне зростання його загального обсягу у 2008 році (на 113,4%) з подальшим скороченням темпів приросту з 67,8% у 2009 до 9,4% у 2011 році.

Таблиця 2.2

Стан державного боргу України у 2007-2011 роках

Роки

Державний борг млн. грн.

Приріст %

Гарантований державний борг млн. грн.

Приріст %

Всього млн. грн.

Приріст %

Борг/ ВВП, %

Борг на душу населення грн.

2007

71294,28

17450,46

88744,74

12,3

1908,10

2008

130689,65

83,3

58720,74

236,5

189410,39

113,4

20,0

4094,63

2009

226996,31

73,7

90907,82

54,8

317904,12

67,8

34,8

6889,44

2010

323475,42

42,5

108827,85

19,7

432303,27

36,0

39,5

9405,48

2012

357273,44

10,4

115848,19

6,5

473121,62

36,0

10335,02

Таблица 2.3

Державний та гарантований державою борг України за станом на 31.12.2011

(в розрізі валют погашення)

дол. США

грн.

%

Загальна сума державного та гарантованого державою боргу

59215702,78

473121622,49

100,00

Доллар США

19371041,39

154770746,62

32,71

ЄВРО

2052389,84

16398184,47

3,47

СПЗ

16211552,74

129527064,09

27,38

Українська гривня

21321606,42

170355371,17

36,01

Японська єна

259112,39

2070256,14

0,44

Стрімке зростання загальної суми державного боргу у 2008 році пояснюється девальвацією гривні та значним збільшенням державних запозичень, як внутрішніх, так і зовнішніх, з метою покриття дефіциту бюджету, фінансового забезпечення зростаючих витрат на обслуговування державного боргу та пом’якшення наслідків фінансової кризи. Зокрема, варто відзначити збільшення у 2,4 рази гарантованого державою боргу, що пов’язано з намаганнями держави таким чином активізувати виробництво у країні, що почало скорочуватись в кризових умовах. Але стосовно цього варто зауважити, що гарантовані кредити, як підтверджує досвід багатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності використання. Тому за прийнятного ринкового середовища їх використання зовсім не обов’язкове і навіть небажане.

Протягом 2009 року подальше залучення нових позик і девальвація національної валюти надалі зумовлювали значний приріст боргу (67,8%), а вже у 2010-2011 рр. зі стабілізацією курсу гривні і зменшенням нових запозичень приріст склав 36,0% і 9,4% відповідно.

При цьому за п’ять років загальна сума державного боргу на душу населення (табл. 2.2) зросла більш, ніж у 5,4 рази (з 1908,10 до 10335,02 грн.).

Розглянута динаміка державного та гарантованого державою боргу в поєднанні з повільним, а в 2009 році навіть від’ємним, ростом ВВП зумовила зростання показника співвідношення державного боргу до ВВП (табл. 2.2) з 12,3% у 2007 до 39,5% у 2010 році, що свідчить про збільшення боргового навантаження на вітчизняну економіку. Лише у 2011 році даний показник вдалося знизити до 36,0% за рахунок поступового приросту ВВП, зменшення запозичень і погашення частини боргів.

Слід звернути увагу на те, що бюджетним кодексом зафіксована гранична величина державного боргу у розмірі 60% ВВП, як і у країнах Європейського Союзу відповідно до Маастрихтського договору [20].

Але при цьому не береться до уваги той факт, що вказана величина боргу є прийнятною для держав із розвиненими внутрішніми фінансовими ринками та високими кредитними рейтингами на міжнародних ринках. В Україні ж орієнтація на граничний рівень державного боргу, відображений у бюджетному кодексі, не сприяє відповідальному управлінню державним боргом і несе ризик фінансової дестабілізації. Для гарантування стабільної ситуації у валютно-фінансовій сфері та забезпечення платоспроможності держави у середньостроковій перспективі ліміт державного боргу України варто знизити до рівня 35% від ВВП.

Орієнтація боргової політики уряду на вказане обмеження позитивно впливатиме на рівень відсоткових ставок в економіці, динаміку приватного інвестування, створюватиме надійні підвалини для зниження темпів інфляції та перешкоджатиме виникненню ускладнень у галузі платіжного балансу.

Разом з тим, варто відзначити, що відношення обсягу державних боргів до загального валового внутрішнього продукту країн Євросоюзу перевищило допустимий рівень ще у 2008 році, склавши 61,8%, а за підсумками 2010 року становило вже близько 79%, тобто світова криза змусила країни активно залучати позикові ресурси [20].

Якщо аналізувати структуру державного та гарантованого державою боргу в Україні (табл. 2.3), то слід відзначити переважання в їх складі зовнішнього боргу, що несе в собі значні валютні ризики, які й реалізувалися повною мірою під час фінансової кризи.

В структурі державного боргу частка зовнішніх запозичень зменшувалась з 75,0% у 2007 до 54,8% у 2011 році, а для гарантованого боргу коливалася від 96,6% до 84,5%, що є досить значною величиною.

Взагалі, стосовно того, яким запозиченням слід віддавати перевагу при формуванні боргової політики держави, виділяють дві теорії. Перша теорія обґрунтовує необхідність здійснення зовнішніх запозичень, щоб вкладати їх у розвиток економіки і отримувати приріст валового внутрішнього продукту, внаслідок чого не збільшується співвідношення борг/ВВП, а гроші всередині країни ідуть на розвиток. Ця теорія знайшла своє застосування і є одним із способів розвитку економіки в більшості країн світу. Проте при її втіленні в борговій політиці України виникає ряд недоліків. Одним з найвагоміших є безгосподарність держави, котра проявляється у невмінні вкладати гроші так, щоб ВВП зростав. Крім того, виникає валютний ризик, адже гроші приходять за одним курсом, а повертатись можуть за менш вигідним.

Друга теорія віддає перевагу внутрішнім запозиченням. Позитивним у такій політиці є те, що вона виключає валютні ризики і при цьому відсотки з обслуговування державного боргу не будуть іти з країни, а залишатимуться всередині. Також цей напрям сприяє значному зростанню в обігу кількості облігацій внутрішніх державних позик, котрі розглядаються внутрішніми кредиторами як надійне безризикове вкладення фінансових фондів.

Варто відзначити, що серед зовнішніх запозичень в структурі державного боргу України значну вагу займають позики, надані міжнародними організаціями економічного розвитку (17,6%-29,9%) та закордонними органами управління (3,0%-13,7%) (Додаток 4), кредити яких нерідко обумовлюється нав’язуванням додаткових зовнішніх вимог, в тому числі — з політичним підтекстом, що порушує економічну і політичну незалежність України.

Якщо проаналізувати динаміку державного боргу перед міжнародними організаціями економічного розвитку (табл. 2.4), то спостерігаємо значне зростання заборгованості у 2010 році (на 22,6%), що, головним чином, пов’язано з отриманням Україною чергового кредиту Міжнародного валютного фонду (МВФ), наданню якого передували ряд умов як економічного, так і політичного характеру, зокрема: обмеження розміру дефіциту бюджету, підвищення для населення тарифів на газ, утримання рівня інфляції у визначених межах та ін. [21].

За таких обставин МВФ почуває себе повноцінним гравцем на політико-економічному полі України і значною мірою може контролювати перебіг соціально-економічних процесів в країні, що не допустимо з позиції забезпечення державного суверенітету. При цьому заборгованість перед МВФ займає найбільшу питому вагу порівняно з іншими організаціями (57,7-65,8%), на другій позиції — заборгованість перед Світовим Банком (37,1 % у 2009 і 28,6 у 2010 році) і на третій — заборгованість перед Європейським банком реконструкції та розвитку (3,2-4,2%).

Таблиця 2.4

Динаміка державного боргу перед міжнародними організаціями економічного розвитку у 2009-2011 рр.

Роки Організація

2009

Питома вага, %

2010

Приріст, %

Питома вага,%

2011

Приріст,%

Питома вага,%

Європейський банк реконструкції та розвитку

2735,45

4,0%

2637,95

-3,6%

3,2%

3552,99

+34,7%

4,2%

Європейський Інвестиційний Банк

778,52

1,1%

1564,82

+101,0%

1,9%

2059,61

+31,6%

2,4%

Міжнародний Валютний Фонд

39118,78

57,7%

54624,07

+39,6%

65,8%

54647,11

+0,0%

64,8%

Світовий Банк

25131,41

37,1%

24231,87

-3,6%

29,2%

24084,69

-0,6%

28,6%

Всього

67764,17

100,0%

83058,71

+22,6%

100,0%

84344,40

+1,5%

100,0%

Також варто відзначити, що після невиконання всіх умов МВФ його співпраця з Україною припинилася і протягом 2011 року кредити не надавалися [21], що й обумовило незмінність заборгованості перед фондом (табл. 2.4).

Але з початку 2012 року в умовах політичних дискусій знову піднімається питання про потребу в кредиті МВФ, що викликає стурбованість з приводу необхідності виконання нових вимог фонду, які можуть виявитись значно жорсткішими, ніж попередні.

Тому, оптимізуючи державну боргову політику Україні доцільно притримуватись стратегії переорієнтації на ринкові джерела запозичень із використанням широкого набору інструментів, випробуваних зарубіжною практикою, які, хоч і дещо дорожчі, ніж кредити міжнародних організацій економічного розвитку, але не обмежують економічної та політичної незалежності країни.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ФОРМ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ УКРАЇНИ

.1 Проблеми боргової політики України

Найбільш пріоритетним завданням реалізації фінансової політики держави є забезпечення ефективного механізму управління державним боргом. Його метою є отримання найкращого результату від вкладення позичених урядом коштів.

Управління державним боргом — сукупність державних заходів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і повернення, забезпечення необхідної платоспроможності держави.

Управління державним боргом має відбуватися з урахуванням політики державних запозичень (боргової політики).

Боргова політика — це напрямок діяльності уряду, що реалізується через визначений комплекс заходів і спрямований на раціональну та ефективну мобілізацію, розподіл, використання та повернення державою запозичених фінансових ресурсів.

В сучасних фінансових системах країн, які зіштовхнулися з проблемою дефіциту державного бюджету, часто змушені вдаватися до державних запозичень. У разі обмеження внутрішніх ресурсів країни залучають зовнішні позики. Залучення зовнішніх державних позик, як правило, впливає на економічне зростання, економічну активність в країні, оскільки воно стимулює споживання, або інвестиції у виробництво. Відомим є те, що збільшення споживання сприяє розширенню виробництва, зростанню пропозиції товарів та послуг. Інвестування коштів у продуктивні активи безпосередньо пов’язане з економічним зростанням в країні. Беручи позики, держава керується тим, що вони сприятимуть економічному зростанню, що в свою чергу, забезпечить збільшення податкових надходжень до бюджету. Досягнутий економічний ріст повинен бути достатнім для забезпечення фінансування зростаючих поточних витрат та погашення позик разом з відсотками.[22]

Але існує інший бік державних запозичень, особливо зовнішніх. Майбутні виплати за зовнішніми запозиченнями депресивно позначаються на економічному становищі в країні, оскільки відбувається вивіз ресурсів з країни. З постійним збільшенням загального обсягу запозичень, відповідно збільшується і частина коштів яка забезпечує погашення зобов’язань. В ситуації, коли нові позики використовуються на погашення старих зобов’язань, стимулюючий ефект на економіку країни здійснює тільки та частина нових позик, яка перевищує платежі по старих зобов’язаннях. А для того, щоб ця частина залишалась сталою величиною, потрібно постійно збільшувати загальний обсяг державних запозичень. Ця гіпотеза, в першу чергу, стосується країн з перехідною економікою, зокрема України, які ще не здатні в короткостроковому періоді досягти необхідного економічного зростання та створити відповідну величину доданої вартості для забезпечення виплат по зобов’язаннях держави. Тому простежується ситуація, за якої країни зі слабо розвинутою економікою швидкими темпами нарощують борги, які стають все більш обтяжливими та ведуть до економічного спаду та макроекономічної нестабільності. В той же час держави успішного реформування завдяки стійкому економічному зростанню за певного збільшення номінальних значень боргових зобов’язань мають тенденцію

до поступового зниження частки боргу у ВВП.

Сам факт існування державного боргу не дає уяви про реальний фінансово-економічний стан держави. Зростання державного боргу — це складне явище, обумовлене цілою низкою факторів, яке в окремій країні в певних умовах може мати свою специфіку. Неефективне використання залучених коштів призводить до зростання державного боргу. Тому величина боргу та вплив його на економіку, в значній мірі залежить від механізму управління та обслуговування державних запозичень.

Спрямування державних запозичень орієнтоване на фінансування дефіциту державного бюджету, зокрема в розрізі фінансування поточних видатків, на погашення боргів минулих періодів та гарантованих державою кредитів підприємствам, в інвестиційні проекти, особливо в галузі будівництва, та лише незначна частина на підтримку стратегічних галузей, в реальний сектор економіки та на підтримку інноваційних проектів, що позитивного впливу на ефективний розвиток економіки не справляє. Це зумовлено не чітко визначеною борговою політикою та практичною відсутністю боргової стратегії. Зокрема, позитивного ефективного впливу на розвиток економіки державні запозичення не справляли. На основі досліджень сучасного стану та тенденцій боргової політики України можна прийти до наступних висновків:

внаслідок проведення українським урядом політики, зорієнтованої на неінфляційні механізми погашення дефіциту бюджету, загальна сума державного боргу постійно зростає;

особливістю державного боргу України є значне переважання у його структурі зовнішньої складової;

у результаті закінчення пільгових періодів за раніше отриманими кредитами, обсяги платежів за державним боргом зросли в абсолютній величині;

на позичковому ринку простежується тенденція до збільшення строковості державних цінних паперів;

середньозважена дохідність ОВДП характеризується спадною динамікою, що у підсумку сприяє зменшенню вартості державних запозичень;

спостерігається тенденція до збільшення обсягів фінансування програм розвитку, про що свідчить зростання частки гарантованого боргу внаслідок залучення кредитних ресурсів для будівництва та реконструкції автомобільних доріг, проте фінансування програм розвитку в реальному секторі економіки необхідно збільшувати.

Формування боргової стратегії України неможливе без визначення впливу боргу на макроекономічну і фінансову стабільність національної економіки, оптимізацію платіжного балансу, забезпеченість фінансування бюджетними ресурсами найважливіших функцій життєдіяльності держави тощо. Зробимо спробу оцінити вплив державного боргу на деякі основні макроекономічні показники в Україні, бо розробка боргової стратегії та макроекономічної стратегії країни в цілому, вимагає визначення та обґрунтування як позитивних, так і негативних наслідків державних запозичень.

Протягом всіх років реалізації боргової політики в Україні керувались метою забезпечення неемісійного фінансування державного бюджету та втримання стабільного курсу гривні при використанні державних запозичень. Наслідки для реального сектору економіки та бюджетів наступних років практично не враховувались. У результаті проведення українським урядом політики, зорієнтованої на не інфляційні механізми погашення дефіциту бюджету, загальна сума державного боргу постійно зростала за не ефективного управління та недосконалій борговій політиці, спричиняючи низку негативних явищ в економіці. Численні невдачі у реалізації проектів розвитку за рахунок запозичених ресурсів приводять до висновку, що вони мають системний характер й пов’язані із недоліками політики державного інвестування в Україні. Слід пам‘ятати, що борги держави економічно виправдані лише у тому випадку, якщо здійснювані за їх рахунок видатки сприяють збільшенню майбутніх доходів або приводять до скорочення майбутніх бюджетних видатків, тобто мають такий позитивний рівень прибутковості, що дає змогу державі в подальшому погасити основну суму боргу й сплатити відсотки за ним. До таких видатків належать інвестиції, і тому приріст державного боргу не повинен перевищувати суми державних інвестицій.

Довгий час за інституційними і вартісними критеріями оцінки боргового навантаження політика державних запозичень України вважалася недостатньо ефективною. Зовнішні надходження домінували, незважаючи на неповне використання потенціалу внутрішнього ринку. Негативної оцінки також заслуговує ефективність використання коштів запозичень, які останнім часом направлялись лише для рефінансування та покриття дефіциту бюджету, частка цільових інвестиційних запозичень є низькою. Зважати також слід і на існуючі проблеми неповернення підприємствами кредитів, що Були отримані під державні гарантії і, як наслідок, стали причиною додаткового навантаження державного бюджету.

Як відомо, перевищення певного гранично допустимого обсягу державного боргу може спричинити проблеми щодо спроможності країни виконувати свої платіжні зобов’язання. Вивчення вітчизняними вченими питання оцінки боргового навантаження економіки України знайшло своє вираження у тлумаченні поняття «боргова безпека».

У широкому розумінні боргова безпека держави характеризується певним рівнем внутрішньої і зовнішньої державної заборгованості з урахуванням вартості обслуговування та ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень й оптимального співвідношення між ними, достатнього для задоволення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втраті суверенітету та руйнуванню вітчизняної фінансової системи. У вузькому розумінні боргову безпеку держави можна визначити як рівень оптимальності структури боргу та запозичень з урахуванням сумарної величини державного боргу та вартості його обслуговування.

Проблема підвищення ефективності управління державним боргом і пошук шляхів її вирішення є одними з найбільш актуальних питань сьогодення в Україні. Незважаючи на відсутність досконалих критеріїв оцінки управління боргом, недоліком системи управління боргом в Україні є розподіл повноважень між декількома державними інституціями щодо формування зовнішнього боргу країни, що викликає слабку координацію дій з управління боргом. Так, заборгованість перед МВФ перебуває під контролем НБУ, кредити Світового банку — Міністерства фінансів, міждержавні кредитні лінії — Укрексімбанку. Крім того, різні відомства застосовують різні методики обліку, що відповідно спричиняє статистичні розбіжності за основними показниками заборгованості.[22]

.2 Шляхи подолання проблем боргової політики України

Одним із шляхів покращення системи управління державним боргом може бути підвищення інвестиційної спрямованості державних позик, оскільки структура державного боргу за напрямами використання залишається вкрай незадовільною. Іншими словами, боргова політика України характеризується переважно бюджетним використанням запозичень, або “проїданням”. Така політика, є безперспективною і суперечить цілям довгострокового розвитку держави. Посилення ж інвестиційної складової дозволило б створити сприятливі умови для економічного зростання та підвищення ефективності залучених коштів. Важливою перешкодою в формуванні ефективної стратегії управління в Україні є відсутність цілісної системи законодавчого забезпечення регулювання витрат з обслуговування і погашення державного боргу. Зволікання із прийняттям базового закону про державний борг призводить до виникнення суперечностей між положеннями окремих нормативних актів з питань погашення і обслуговування державного боргу.

За висновками Рахункової палати України, чинним законодавством взагалі не врегульовані порядок витрачання коштів Державного бюджету України на управління державним боргом та повноваження органів державної влади у цьому процесі. Суттєві недоліки існують на етапі планування витрат з обслуговування, погашення та управління державним боргом. Крім того, щорічними перевірками Рахункової палати встановлюються численні правопорушення у процесі здійснення боргових виплат.[23]

Окремі постанови Уряду України визначають умови видів державних запозичень. Наприклад Кабінет Міністрів України постановляє:

. Затвердити Порядок та умови надання у 2012 році державних гарантій для забезпечення виконання боргових зобов’язань за запозиченнями суб’єктів господарювання, залученими для реалізації інвестиційних, інноваційних, інфраструктурних та інших проектів розвитку, які мають стратегічне значення та реалізація яких сприятиме розвиткові національної економіки, що додаються.

Постановою Кабінету Міністрів України № 626 від 04.07.2012 р. внесено зміни до Порядку та Умов надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв’язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Існуюче законодавче поле регулювання відносин, що виникають в процесі управління державним боргом та операцій з державною заборгованістю, на думку експертів, не відповідає потребам поглиблення ринкового реформування основ макроекономічної політики та функціонування фінансових ринків і їхнього інституційного забезпечення, має несистемний характер. Зокрема, має місце неврегульованість широкого спектра питань, пов’язаних із:

компетенцією органів влади щодо державного боргу;

визначенням величини, складу та структурних параметрів державного

боргу, на які повинна орієнтуватись відповідна політика;

регламентуванням операцій щодо управління державним боргом;

можливостями здійснювати таке управління через фінансовий ринок;

порядком надання державних гарантій та визначенням пріоритетів у цій

сфері тощо.

Усі зазначені вище питання потребують системного ї законодавчого підґрунтя, яке б враховувало передові досягнення боргової теорії та практики здійснення боргової політики. З цією метою Підкомітетом з питань державного боргу, запозичень та інвестицій Комітету з питань бюджету Верховної Ради України було розроблено проект Закону України «Про Державний борг України» (реєстр № 1229-1).

На думку авторів законопроекту, його прийняття сприятиме вирішенню таких завдань:

 вдосконалення механізмів здійснення державних запозичень та погашення державного боргу;

 встановлення нового механізму надання державних гарантій із урахуванням ризиків;

 створення умов прозорості та передбачуваності для всіх економічних агентів в питаннях управління державним боргом, створення сучасної інформаційної інфраструктури управління державним боргом та ризиками;

 сприяння розвиткові ринку державних цінних паперів;

 встановлення збалансованого механізму розмежування повноважень владних структур з управління державним боргом.

Також для вирішення проблем та вдосконалення управління державним боргом пропонується вжити наступних заходів:

переорієнтуватися на внутрішній ринок державних запозичень на період нестабільності національної валюти;

стимулювати попит на державні цінні папери на внутрішньому ринку, шляхом подальшої реалізації Концепції розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів України на 2009-2013 роки;

здійснювати видачу державних гарантій лише у виняткових випадках, пов’язаних із реалізацією національних інтересів;

відмовитись від залучення кредитів міжнародних організацій економічного розвитку, що супроводжуються додатковими умовами, які обмежують економічну і політичну незалежність;

зменшити граничний рівень державного боргу до 35% ВВП, що відображає рівень розвитку вітчизняних фінансових ринків і сприятиме більш відповідальному управлінню державним боргом;

заснувати Фонд управління державним боргом, який би займався операціями з мінімізації ризиків та витрат на обслуговування боргу;

прийняти Закон України «Про державний борг та гарантований державою борг», яким врегулювати процес управління державним боргом та гарантованим державою боргом;

створити Державний банк реконструкції і розвитку, який здійснюватиме управління запозиченнями, залученими на цілі розвитку;

впровадити застосування методу «цільових орієнтирів» при оцінці ефективності боргової політики.

Крім того, для удосконалення нормативно-правового забезпечення механізму управляння зовнішнім державним боргом необхідно прискорити розробку та прийняття Закону “Про зовнішній державний борг”, де необхідно чітко визначити понятійний апарат зовнішнього боргу держави; вказати механізми залучення кредитних ресурсів та обслуговування і погашення; рекомендувати інструментарій управління зовнішнім державним боргом.

Слід взяти за мету зниження розміру боргу та сплати процентів перед міжнародними офіційними кредиторами, розробивши стратегію переорієнтації на ринкові джерела запозичень із використанням широкого набору інструментів, випробуваних міжнародною практикою.

Міністерство фінансів України з метою оптимізації структури державного боргу та зменшення видатків на його обслуговування повинно проводити активну політику управління державним боргом: здійснювати операції дострокового викупу, запровадити практику використання деривативів при емісії боргових зобов’язань, використовувати інструменти хеджування та сек’юритизації боргу. Функції управління поточним держборгом має здійснювати уповноважений державний банк-агент, в ролі якого може виступити «Укрексімбанк». Уряд повинен послідовно вживати заходів щодо підвищення суверенного кредитного рейтингу України.[24]

Державні запозичення, як внутрішні, так і зовнішні, здатні позитивно вплинути на всю економіку країни, тільки якщо вони спрямовані на вирішення стратегічних завдань радикального підвищення ефективності використання інтелектуального і кадрового потенціалу України на шляху переходу від сировинного до наукоємного енергозберігаючого інноваційного розвитку. Підвищенню спрямованості боргової політики України на завдання економічного розвитку сприятиме інституційне розмежування запозичень, отримуваних з метою обслуговування та погашення держборгу, та запозичень на цілі розвитку шляхом виведення бюджетних видатків розвитку в окремий розділ бюджету, виконання якого перебуватиме в компетенції Державного Банку реконструкції і розвитку. Таким чином, оптимізація боргової політики України потребує розробки та впровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання удосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення боргової політики, коротко- та середньострокові орієнтири управління державним боргом, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційної складової бюджетних видатків та стратегічні завдання переорієнтації боргової політики, зменшення боргового тягаря та розвитку альтернативних, непозичкових інструментів фінансування бюджетних видатків.

Комплексний підхід до розробки стратегії управління державним боргом повинен ґрунтуватись на змiцненнi координації боргової політики з бюджетно-фінансовою та грошово-кредитною політиками, метою чого є підвищення ефективності управління активами та пасивами держави. При цьому значна увага має бути приділена розвитку та постійному вдосконаленню питання управління ризиками спроможності держави виконувати свої боргові зобов’язання (ризики платоспроможності) та удосконаленню механiзмiв визначення реалiзацii боргової політики.

Зазначені заходи сприятимуть уникненню кризи лiквiдностi, небезпечного боргового навантаження та сприятимуть оптимiзацiї структури державного боргу і його позитивного впливу на функціонування економічного механізму держави.

ВИСНОВОК

Державний кредит — це специфічний елемент державних фінансів, в якому держава відіграє роль позичальника коштів (найчастіше), кредитора або гаранта повернення коштів. Держава змушена бути позичальником коштів у зв’язку з необхідністю вирішити такі завдання:

  • збалансованість бюджету;

  • фінансова підтримка сфери виробництва;

  • розвиток соціальної сфери.

На сьогодні майже кожна держава має певний розмір заборгованості. Різниця лише в тому, що поряд із збільшенням боргу не кожна держава знаходить шляхи для його своєчасного повернення.

Дефіцит бюджету і державний борг, безперечно, впливають на функціонування національної економіки. Наслідки цього впливу поділяють на короткострокові та довгострокові.

Короткострокові — це економічні наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема витіснення. Довгострокові — це економічні наслідки державного боргу, відомі як тягар боргу.

Довгострокові наслідки державного боргу пов’язані з його впливом на економічне зростання у тривалому періоді, а отже й на рівень життя майбутніх поколінь. Збільшення державного боргу і підвищення процентних ставок у довгостроковому періоді спричиняють витіснення державним боргом приватного капіталу.

Проблема підвищення ефективності управління державним боргом і пошук шляхів її вирішення є одними з найбільш актуальних питань сьогодення в Україні.

Таким чином, слід зауважити, що оптимізація боргової політики України потребує розробки та впровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання удосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення боргової політики, короткострокові та середньострокові орієнтири управління державним боргом, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційної складової бюджетних видатків та стратегічні завдання переорієнтації боргової політики, зменшення боргового тягаря та розвитку альтернативних, непозичкових інструментів фінансування бюджетних видатків.

Така стратегія має узгодити дії органів державної влади, уповноважених здійснювати управління державним боргом, інтегрувати боргову політику України в контекст реалізації Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 рр.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Державний кредит у фінансовій політиці України / Лютий І.В. // Банківська справа. — 2007. — №3. — С. 41-50.

. Економічна природа та значення державного кредиту в економіці України / Рожко О.В. // Банківська справа. — 2008. — № 4. — С. 81-89.

. Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті: монографія / В.Л. Андрущенко. — Львів: Каменяр, 2007. — 323 с.

. Козюк В.В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України: монографія / В.В. Козюк. — Тернопіль: Карт-бланш, 2008. — 238 с.

. Фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — 2-ге вид., перероб. і доп. / О.Р. Романенко, С.Я. Огородник, М. С. Зязюн, А.А. Славкова. — К.: КНЕУ, 2003. — 387 с.

. Фінанси: Навч.посіб/ В.В. Венгер- К. Центр учбової літератури, 2009-432 с.

. Фінанси: Підручник (За ред. С.І. Юрія, В.М. Федосова.)-К.:зн.,Ф59,2008-611 с.

. Опарін, В.М. Державний кредит[Текст] / Опарін В.М. — Навч. посібник — 4-те вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2007. — 240 с. ISBN 966-574-285-X.

. Бачинський Володимир Віталійович, Трофіменко Олександр Вікторович

Буковинська державна фінансова академія, «Україна Сутність та особливості державного кредиту».

. Фінанси: Навч. посіб. / B.C. Загорський, О.Д. Вовчак, І.Г. Благун, І.Р. Чуй. — 2-ге вид., стер. — К.: Знання, 2008. — 247 с.

. Фінансове право: Навч.посіб./Попова Сергієнко,С.М,-Рекомендовано Міністерством освіти і науки України для студентів вищих навчальних закладів — К.: «Центр учбової літератури» 2011

. Костюченко О.А. Банківське право: Підручник.- 3-тє вид.- К.: Видавництво А.С.К., 2003.- 928 с.

. Бюджетний моніторинг: аналіз виконання бюджету за 2011 рік / (Щербіна І.Ф., Зубенко В.В.,), ІБСЕД, проект «Зміцнення місцевої фінансової ініціативи» -К.:2011. -96с

. Прутська О.О., Гарбар Ж.В., Губанова Л.І. Управління державним боргом: Навчальний посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 216 с

15. Чвалюк А.М. Державні запозичення як основна форма фінансування державного бюджету // http://www.lex-line.com.ua/?go=full_article &id=67 <http://www.lex-line.com.ua/?go=full_article%20&id=67>

. Державний та гарантований державний борг України. [Електронний ресурс]. — <http://www.minfin.gov.ua/file/link/336080/file/Debt_31.03.2012.pdf >

. «Нафтогаз» винен «Ощадбанку» 20,3 млрд грн — понад 40% кредитного портфеля. [Електронний ресурс]. — <http://economics.unian.net/ukr/detail/126571>

. Вахненко Т.П. Особливості формування державного боргу та управління його складовими в період фінансової кризи//Фінанси України.-К.,2010.-№6.-С. 14-28.

. Ярошевич Н.Б. Управління державним боргом: зарубіжний досвід та українська реальність/ Н.Б. Ярошевич, А.В. Мазур // Науковий вісник НЛТУ. — 2007. — №. 17. — С. 266-271

. Борги країн ЄС перевищили допустимий рівень. [Електронний ресурс].-http://www.ukranews.com/uk/news/economics/2011/01/13/34917

. Співпраця України з МВФ: ціна питання [Електронний ресурс]. — Режим доступу: <http://www.ukranews.com/uk/news/economics/2012/01/29/34992>

. Стецький В.О.,Академія муніципального управління, «Статегічні орієнтири боргової політики України в контексті ефективного впливу державних запозичень на економіку країни” м. Київ.

. Вінницький П.В., д.е.н. Прутська О.О. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ТА НАПРЯМКИ ОПТИМІЗАЦІЇ БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ