Грошово-кредитна політика України

Курсовая работа

ЗМІСТ

Вступ

1. Суть і основні цілі грошово-кредитної політики

1.1 Цільова спрямованість грошово-кредитної політики

1.2 Суб’єкти реалізації грошово-кредитної політики

2. Засоби грошово-кредитної політики

2.1 Операції на відкритому ринку

2.2 Управління обов’язковими резервами

2.3 Регулювання облікової ставки та банківського відсотка

3. Грошово-кредитна політика України

3.1 Інституційні засади проведення грошово-кредитної політики в Україні

3.2 Особливості грошово-кредитної політики в Україні

Висновки

Перелік літератури

ВСТУП

Важливе місце в регулюванні економічних процесів займає грошово-кредитна політика або монетарна політика, яка виступає як комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці країни, забезпечення зайнятості населення.

Монетарна політика — одна з головних складових системи державного регулювання ринкової економіки. Ця обставина свідчить про надзвичайно важливу роль монетарної політики, оскільки нормальний розвиток ринкового суспільства неможливий без відповідного коригування економічних процесів з боку держави.

Водночас монетарна політика є не просто однією зі складових регулятивної системи держави, а її ключовим елементом з огляду на результативність, ефективний вплив на економіку.

Залежно від економічних перемінних та пов’язаних з ними тактичних цілей визначаються методи монетарної політики. Вибір методів та інструментів монетарної політики є прерогативою Центрального банку.

Метою курсової роботи є визначення сутності, завдань та основних цілей грошово-кредитної політики.

Виходячи з поставленої мети, в курсовій роботі послідовно вирішуються наступні задачі:

1) виявлення основних цілей грошово-кредитної політики;

2) охарактеризування значення Центрального банку, як суб’єкта реалізації грошово-кредитної політики;

3) дослідити інструменти грошово-кредитної політики;

4) розглянути особливості проведення грошово-кредитної політики в нашій країні.

1. СУТЬ І ОСНОВНІ ЦІЛІ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Цільова спрямованість грошово-кредитної політики

12 стр., 5731 слов

Грошово-кредитна політика України

... грошово-кредитне регулювання має антиінфляційне спрямування і є виразом монетарної політики. Посилення контролю держави над грошовою і кредитною системами визначається тим, що їй належить центральний банк ... в Україні; основні завдання грошово-кредитної політики; стабільність цін у державі; рівновага платіжного балансу. Грошово-кредитна політика Національного банку України на пер­спективу націлена на ...

Для з’ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами і вирішуються монетарними методами. Центральний банк є функціональним органом уряду країни з регулювання грошового обігу. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики.. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні й тактичні. Стратегічні — це ключові цілі в загальнодержавній економічній політиці: зростання зайнятості, збалансування платіжного балансу, зростання виробництва, забезпечення стабільності цін і т. ін. Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх усі чи більшу їх частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв’язання таких завдань. Уряд кожної країни має піклуватися насамперед про добробут своїх громадян. Це — головна стратегічна мета. Для її досягнення ставиться ряд інших стратегічних цілей. Добробут населення країни щільно пов’язаний із рівнем зайнятості. Тому уряд прагне забезпечити високу зайнятість трудових ресурсів в країні. Але досягнути повної зайнятості навіть теоретично неможливо. Ринок праці неоднорідний, на одних робочих місцях висуваються одні вимоги, на інших інші. Неоднорідними є і здібності та кваліфікація робітників. Крім того, виробництво розвивається технологічно та географічно, в різних регіонах повсякчасно виникають або скорочуються робочі місця. Є і особисті причини, які викликають потребу зміни місця роботи або тимчасового переривання її. Поки є коливання попиту та пропозиції товарів, певний рівень безробіття буде притаманний будь-якій ринковій економіці. Він має назву природного рівня безробіття. Складовою частиною природного безробіття є безробіття, викликане необхідністю приведення структури робочої сили у відповідність з новими економічними умовами, яке має назву фрикційного безробіття. Воно викликано тим, що потрібен час на навчання кадрів новим професіям, на переїзд з однієї території на іншу, на зміну місця роботи внаслідок звільнення або з якихось особистих причин тощо. Другою складовою є безробіття чекання, пов’язане з так званою жорсткістю заробітної платні. Робітники не отримують роботу не тому, що зайняті підвищенням кваліфікації, переїздами або приватними справами як це було у разі фрикційного безробіття, а тому що встановлена вище рівня рівноваги заробітна платня призводить до перевищення пропозиції робочої сили над попитом. Робітники просто змушені чекати своєї можливості отримати роботу. Жорстка заробітна платня встановлюється внаслідок трьох основних причин: затвердження урядом мінімальної заробітної платні, монопольної сили профспілок та встановлення стимулюючої заробітної платні з боку фірм. Для нас важливо те, що природний рівень безробіття об’єктивно існує і завдання уряду — забезпечити умови, за яких безробіття в країні перебувало б приблизно на цьому рівні. В США цей рівень становить 4—6 %. [рис. 1.1]

Рис. 1.1 — Безробіття як наслідок встановлення жорсткої з/п вище рівноваги між попитом та пропозицією робочої сили.

15 стр., 7202 слов

Грошово-кредитна політика держави

... Так, якщо метою загальнодержавної економічної політики визначено економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною метою в цьому ... застосовуються на різних фазах економічного циклу. Це політика грошово-кредитної рестрикції (політика "дорогих грошей"), яка полягає в обмеженні ... змінних через банківську систему на основі управління грошовою масою, відсотковою ставкою, валютним курсом тощо і ...

Важливо зазначити, що спроби знизити рівень безробіття нижче природного рівня ведуть до інфляції.

Забезпечення високих темпів економічного зростання також є однією з головних цілей уряду держави. Досягнення цієї мети пов’язано із створенням умов для стимулювання інвестицій у виробництво та заощаджень платників податків, які є джерелом інвестування. Світова статистика свідчить про стійкий зв’язок між рівнем середньодушового доходу та відсотком кінцевого продукту, що іде на інвестиції. Країни з високим рівнем інвестицій (Японія, Німеччина, Канада, США) мають, як правило, і високий душовий доход населення. Досягнення цієї цілі тісно пов’язано з попередньою. Річ у тім, що фірми не будуть зацікавлені в інвестуванні у виробництво при високому рівні безробіття (наявність дешевої робочої сили не сприяє розвитку технологій).

Коливання банківської процентної ставки не таке помітне для широкої громадськості, як коливання цін. Але його стабільність має велике значення, оскільки банківська процентна ставка є одним з найважливіших макроекономічних показників, який впливає на різні сфери економічного життя.

Коливання банківської процентної ставки має негативні риси, подібні до нестабільності цін, оскільки, як ми вже зазначали, банківська процентна ставка визначає ціну позик. А позики — це можливість інвестування, розвитку економіки, виробництва продукції, що, врешті-решт, впливає на рівень життя.

Коливання процентних ставок особливо впливають на операції з довготерміновими облігаціями, позиками під нерухомість та іншими довготерміновими цінними паперами. Можуть призводити до значних фінансових труднощів та великих втрат.

Забезпечення стабільності фінансових ринків — це фактично забезпечення надійності всієї фінансової системи, яка, як кровоносна система, забезпечує життєдіяльність всього економічного організму.

Досягти одночасно всіх цілей теоретично неможливо, тому що деякі з них суперечливі.

Наприклад, хоча у довготерміновому періоді такої проблеми не виникає, для короткотермінового періоду доводиться вибирати між інфляцією та безробіттям. Це досить яскраво ілюструється кривою Філліпса, що відображає обернений зв’язок між цими показниками.

За певних умов для короткотермінового періоду у протиріччя вступають прагнення стабілізації цін та стабілізації процентних ставок. Якщо, наприклад, Центральний банк вважає за необхідне стримати зростання процентної ставки, то для цього йому необхідно здійснити операції на відкритому ринку з купівлі облігацій, стимулюючи підвищення їхньої ціни, Але така дія викличе збільшення пропозиції грошей і може стимулювати інфляцію. Та навпаки, прагнення стабілізувати ціни, тобто стримати інфляцію, шляхом зменшення пропозиції грошей веде до зростання попиту на них, а отже, й до зростання процентних ставок та до зменшення попиту на робочу силу, а отже, до зростання безробіття. Можна навести й інші приклади.

Протиріччя між стратегічними цілями ставить центральні органи при проведенні грошово-кредитної політики перед проблемою вибору. Залежно від економічної та політичної ситуації в країні, на певних етапах розвитку пріоритети можуть бути надані тим чи іншим стратегічним цілям.

Стратегічні цілі висуваються для довготермінового періоду. Для їх досягнення і можливості коригування грошово-кредитної політики згідно з одержаними проміжними результатами, центральні органи розробляють проміжні тактичні цілі, а інколи — систему проміжних цілей для того, щоб крок за кроком досягати головної. Зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон’юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон’юнктури. І навпаки, якщо стратегічною ціллю є стабілізація цін, то проміжною має бути стримування кон’юнктури ринку.

8 стр., 3626 слов

Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти

... вказаних тактичних цілей: змінами процентної ставки чи валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект від зростання маси грошей в ... як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. Показником ... ринку, регулювання норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної ...

Деякі економісти до проміжних цілей відносять вибір не тільки напряму зміни ринкової кон’юнктури, а й економічних змінних, регулюванням яких досягається вплив на стратегічні цілі. Цей підхід базується на визнанні того, що заходи монетарної політики спроможні безпосередньо впливати на зміну не тільки попиту, а й пропозиції. Тому вже на проміжній стадії виникає потреба визначити економічні змінні, які впливають на кожну складову ринкової кон’юнктури.

Між двома наведеними визначеннями проміжних цілей немає принципової різниці: друге з них лише конкретизує перше. Але оскільки друге визначення певною мірою охоплює тактичні цілі й ускладнює розрізнення проміжних і тактичних цілей, доцільно скористатися узагальненим визначенням проміжних цілей.

Характерною особливістю проміжних цілей є те, що встановлюються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і виявити свою ефективність. Так, пожвавлення кон’юнктури ринку через зростання маси грошей чи зниження процентних ставок у короткостроковому періоді може спричинити зростання попиту і цін. І лише за умови, що ці заходи активізують інвестиції, зростання виробництва, буде забезпечене збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх. Проте для цього потрібен тривалий проміжок часу.

Потреба у визначенні проміжних цілей викликана тим, що засоби проведення грошово-кредитної політики — операції на відкритому ринку, політика щодо дисконтованих кредитів та резервні вимоги — в основному не мають безпосереднього впливу на зазначені стратегічні цілі. Крім того, економічні процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди вдається точно передбачити. Розробка системи тактичних цілей дає змогу запобігати шокуючим впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні грошово-кредитної політики.

Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних змінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної змінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон’юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. Показником грошової маси беруться базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні центрального банку.

20 стр., 9562 слов

Грошово-кредитна політика держави та її інструменти

... політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи. Грошово-кредитна політика - це сукупність методів та інструментів у сфері грошового ... центрального банку ... емісійно-грошова, кредитна і ... цілей грошово-кредитної політики ... банку України для досягнення цілі - забезпечення стабільності грошової одиниці України. Головною метою грошово-кредитної політики ...

Характерними ознаками тактичних цілей є їх короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Ці особливості істотно ускладнюють вибір та механізми реалізації тактичних цілей. Так, якщо зміна маси грошей впливає на зміну сукупного попиту і зачіпає всю макроекономіку, то зміни процентної ставки та валютного курсу можуть впливати не тільки на сукупний попит, а й на інтереси певних груп економічних суб’єктів і зумовлювати структурні зміни в економіці. Тому успіх розв’язання багатьох регулятивних завдань залежить від правильного поєднання вказаних тактичних цілей: змінами процентної ставки чи валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект від зростання маси грошей в обігу.

Наприклад, за стратегічну мету обрано стабільний рівень цін та високу зайнятість. Оскільки ці цілі на короткотерміновому періоді суперечливі, необхідно обрати проміжні тактичні цілі і шляхом їх послідовного коригування досягти стратегічної. За проміжні цілі в даному разі можна висунути досягнення певних рівнів обсягу М1 (або М2 чи МЗ) та певних змін у рівнях процентних ставок (на короткотерміновому та довготерміновому періодах).

Ці показники напряму пов’язані із досягненням стратегічної цілі. Для того, щоб досягти зазначених проміжних цілей, розробляються проміжні цілі нижчого порядку: зміни монетарної бази, обсягів резервів, процентних ставок щодо певних цінних паперів тощо. Враховуючи реакцію економіки на впроваджені заходи з досягнення проміжних цілей, центральні органи коригують свої подальші дії в разі потреби.

Проміжні цілі також не вільні від протиріч. Наприклад, стабілізація пропозиції грошей та стабілізація процентних ставок. Пояснимо цю думку на графіках. Якщо уряд буде утримувати пропозицію грошей (М s ) на стабільному рівні, то внаслідок коливань попиту на вироблену в економіці продукцію (вони відбуваються через коливання обсягів виробництва або рівня цін), буде коливатися в певних межах (від Мd до Мd« ) і крива попиту на гроші [Ма).

Результатом змін положення кривої попиту будуть коливання величини процентної ставки (і) в межах від i’ до і», яка визначається як рівновага між попитом та пропозицією грошей (рис. 1.2).

Рис. 1.2 — Коливання процентної ставки при стабільності пропозиції грошей.

грошовий кредитний ринок банківський

Намагання забезпечити стабільність процентної ставки призводять до того, що, як це видно з рисунка 1.3 відповідно до коливань кривої попиту на гроші (від до М d «) необхідно зсувати і криву пропозиції (від Мs ‘ до Ма «), забезпечуючи тим самим стабільну величину процентної ставки на рівні (і).

Отже, величина пропозиції грошей не буде стабільною.

Рис. 1.3 — Коливання пропозиції грошей при стабільності процентної ставки.

Спроби безпосередньо досягти стратегічних цілей, минаючи розробку та досягнення тактичних, навіть при ґрунтовній розробці плану заходів, пов’язані зі значним ризиком. Це пояснюється тим, що остаточні результати, як правило, проявляються не раніше, ніж через рік. Якщо згодом виявиться, що розрахунок був не зовсім правильним, то виправляти помилку буде пізно і для суспільства вона дорого коштуватиме. Радянська економіка пережила численні випадки таких прямолінійних штурмів.

31 стр., 15310 слов

Облік і аналіз операцій банку з овердрафту

... банку “Європейський”; з'ясування основних етапів процесу банківського кредитування за овердрафтом; вивчення сучасного стану розвитку кредитування за методом овердрафт; ознайомлення з існуючою системою обліку операцій овердрафт ... є облік і аналіз операцій банку з овердрафту. Об'єктом дослідження є акціонерно - комерційний банк ... надмірна їх активність на ринку споживчого та іпотечного кредитування, ...

При виборі тактичних цілей важливо обирати такі, яким притаманні:

1) можливість виміру досягнутих результатів;

2) можливість здійснення оперативного контролю в процесі реалізації;

3) можливість оперативного впливу на відповідні економічні процеси.

Головною ж рисою обраних тактичних цілей є їх безпосередній зв’язок з накресленими стратегічними цілями. Але регулювання фінансової системи має здійснюватися державою в розумних межах. Неприємності трапляються тоді, коли якісь державні органи перевищують свої повноваження, тобто втручаються регулюючими засобами не в свою сферу.

1.2 Суб’єкти реалізації грошово-кредитної політики

Суб’єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої представницькі органи — Центральний банк і відповідні урядові структури — міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів, а також інші установи. Ясна річ, що визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її Центральному банкові.

На відміну від країн з адміністративною економікою, де Державний банк відіграє монопольну роль в усьому комплексі грошових і кредитних відносин, для країн з розвинутим ринком адекватною є дворівнева банківська система. Така система передбачає децентралізацію головних сфер банківської діяльності — забезпечення стабілізації грошового обігу та безпосереднього здійснення всього комплексу депозитних операцій, кредитного обслуговування фізичних і юридичних осіб.

Звідси одним із визначальних завдань ринкової трансформації економіки постсоціалістичних країн є проведення глибокої реформи банківської системи, її переведення на дворівневу структуру. Така перебудова не зводиться лише до заснування мережі комерційних банків та юридичного проголошення принципу розмежування банківських функцій між ними та Центральним банком. Фактичне утвердження дворівневої банківської системи можливе лише в умовах створення дійового функціонально розчленованого механізму грошово-кредитного регулювання.

З розглянутим питанням безпосередньо пов’язана проблема юридичного статусу Центрального банку — основного суб’єкта грошово-кредитної політики. Ця проблема має два аспекти — власність Центрального банку та механізм його взаємодії з державними інституціями. Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначається, що «Національний банк України є власністю України», тобто держави. [1]

Співвласниками Центрального банку можуть бути і комерційні банки. Така структуризація створює передумови узгодження й консолідації через механізм власності інтересів основних партнерів держави у сфері банківської діяльності.

На відміну від країн адміністративно-командної системи, де центральні банки підпорядковані урядові, у ринковій економіці їх діяльність загалом не залежить от виконавчих і законодавчих органів влади. Вона регулюється законом. Таке інституційне відокремлення Центрального банку сперте на економічну доцільність: монетарна політика має здійснюватись на довгостроковій основі. Вона не може і не повинна звертати увагу на побіжні економічні та політичні міркування, кон’юнктурні обставини.

53 стр., 26469 слов

Облік і аудит кредитів банку

... незавершеного виробництва, готової продукції. На другому етапі визначається необхідний розмір залучення кредитів банку на покриття збільшення потреби в оборотних коштах. Для цього можна послуговуватися ... на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти. Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообігу оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і ...

Ст.7 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визначається, що «Національний банк підзвітний Верховній Раді України». Таке ж положення фіксується в законодавчих актах інших країн, що входили до колишнього СРСР. Воднораз до незалежності центральних банків цих країн, у т.ч. й НБУ, треба підходити надзвичайно обережно.

Автономізація Центрального банку, його структурна окремішність од виконавських і законодавчих органів влади не лише не знімає, а навпаки — робить особливо значущим розроблення й впровадження принципів і механізмів його взаємодії з іншими інституціями держави. І це зрозуміло. Монетарна політика — невід’ємна ланка макроекономічного регулювання. Тому чоловий суб’єкт її здійснення аж ніяк не може лишатися самоізольованим від інших суб’єктів економічної політики держави. Тому стосунки між законодавчими органами, урядом і Національним банком мають будуватися не на ієрархічній структурі, а на принципах рівноправного партнерства,

Механізми реалізації цих принципів визначаються у кожній країні чинним законодавством, яке передбачає:

1) Утворення системи підзвітності та взаємодії Центрального банку з парламентом. Це може бути парламентська комісія у справах банків, Міжвідомча консультативна рада і т.ін. Чинним в Україні законом передбачається, що основні напрямки грошово-кредитної політики, а також розподіл прибутків НБУ щорічно затверджуються Верховною Радою. Воднораз НБУ надано право законодавчої ініціативи;

2) Представництво інтересів уряду в керівних органах Центрального банку, а також використання процедури виборів за участю виконавських органів влади,

3) Участь представників керівництва банку в засіданнях уряду (голова НБУ є членом Кабінету Міністрів України), проведення обов’язкових консультацій з урядом щодо найважливіших питань грошово-кредитної політики (в Німеччині статут Бундесбанку, а також внесені до нього зміни підлягають ухваленню Федеральним урядом); оприлюднення цих напрямків та основних результатів грошово-кредитної політики, що її проводить Центральний банк. Для цього використовуються засоби офіційної статистики, масової інформації. Законом України передбачається розгляд на засіданнях Верховної Ради та публікація НБУ своїх річних балансів та балансів банківської системи країни. Гласність у діяльності центральних банків забезпечує демократичний контроль над управлінням грошово-фінансовою системою країни, політичну підтримку їх політики.

Чинним законодавством багатьох країн визначається головне завдання монетарної політики, здійснюване центральними банками. їм надається монопольне право управління грошовим обігом і забезпечення його стабільності. Чітко визначена законом основна спрямованість політики Центрального банку, її безпосередня орієнтація на забезпечення внутрішньої стабільності грошей допомагає зміцненню його позицій у разі виникнення неузгодженостей або конфліктів з урядом.

Слід зважати й на те, що забезпечення грошової стабілізації є не лише визначальною, а власне єдиною функцією Центрального банку в ринковій економіці.

14 стр., 6716 слов

Кредитные операции банков на современном этапе

... на кредитные операции в деятельности филиала банка; охарактеризовать управление кредитным риском как фактор повышения надежности кредитных операций российских банков на современном этапе. 1. Кредитные операции банка, ... средства в действующие, стимулируя процесс производства, обращения и потребления. Для банков кредитные операции – это важнейший вид банковской деятельности, приносящий доход. Вместе ...

Всі інші функціональні обов’язки, що покладаються на банк, розглядаються як завдання, що є допоміжними й підпорядкованими. До таких завдань (функцій) належать:

1) забезпечення високої дієвості та належного функціонального рівня платіжної системи, утворення ефективної мережі клірингових заліків, швидкої автоматичної обробки безготівкових розрахунків, що проходять через Центральний банк;

2) реалізація функції «байку банків», пов’язаної з рефінансуванням банківської системи;

3) виконання функції фіскального агента або «головного банкіра» уряду; 4) управління внутрішнім і зовнішнім боргом держави;

5) управління офіційними золотовалютними резервами і здійснення валютної політики.

В окремих країнах Центральному банкові надаються повноваження щодо здійснення нагляду за роботою інших банків. У Польщі банківський нагляд здійснює спеціальний підрозділ Національного банку — Генеральна інспекція банків. Аналогічно реалізується ця функція і в Україні. Одначе така практика, як засвідчує світовий досвід, є не завжди ефективною. У даному разі виникає протиріччя, між цілями монетарної політики і відповідальністю, яку покладає на себе Центральний банк, виконуючи функції банківського нагляду. З урахуванням цього в багатьох країнах ринкової економіки утворюються спеціальні державні інституції зі здійснення такого нагляду, які безпосередньо входять до структури Міністерства фінансів чи Міністерства економіки або підзвітних їм. У Німеччині такою установою є підзвітне урядові Федеральне агентство банківського нагляду. У США функції нагляду здійснює Служба контролера грошового обігу, що реалізує свої повноваження як структурний підрозділ Міністерства фінансів.

2. ЗАСОБИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

2.1 Операції на відкритому ринку

Операції на відкритому ринку — це найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики в країнах з високорозвинутими ринковими економіками. В країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів тощо. Ці чинники стримування операцій на відкритому ринку досить відчутно проявляють себе і в умовах України. Проте цей інструмент у перспективі займе ключове положення і в монетарній політиці НБУ.

Сутність операцій на відкритому ринку полягає у тому, що, купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в оборот відповідну суму грошей і цим збільшує спочатку банківські резерви, а потім і загальну масу грошей за інших незмінних умов.

Продаючи цінні папери зі свого портфеля, він вилучає на відповідну суму банківські резерви, а згодом зменшується і загальна маса грошей в обороті. У результаті цих операцій відповідно збільшується чи зменшується пропозиція грошей на ринку, що впливає в кінцевому підсумку на кон’юнктуру товарних ринків.

Операції на відкритому ринку бувають динамічні й захисні. Динамічні операції застосовуються для збільшення чи зменшення загальної пропозиції грошей за умови, що інші чинники не впливають на масу грошей. Захисні операції полягають у підтриманні загальної пропозиції грошей на незмінному рівні в умовах впливу на масу грошей інших чинників. Якщо ці чинники зменшують пропозицію і грошей, то слід на певну суму купити цінні папери на відкритому ринку, щоб стабілізувати обсяг пропозиції, і навпаки.

4 стр., 1957 слов

Кредитна політика банку

... дані АБ Капітал за 1995-1996 роки. Глава I. Кредитна політика банку 1.1 Сутність й ті види кредитних операцій У ... кон'юнктура; регулювання відсоткові ставки; конкурентна боротьба між банками та інших. У зв'язку з вищесказаним можна зрозуміти, зміна норми відсотка пов'язані ... позичку. Взагалі, кредит буквально означає розпорядження певної сумою грошей до протягом відомого терміну, тобто. ті, хто має ...

Регулятивного ефекту можна досягти купівлею-продажем будь-яких цінних паперів на відкритому ринку. Проте центральні банки, як правило, обмежуються операціями з державними цінними паперами. Це пояснюється такими обставинами:

1) можливістю зіткнення корпоративних інтересів на ринках, якщо центральний банк продасть чи купить цінні папери однієї корпорації, а другої — ні. Обсяги ж запланованої зміни пропозиції грошей не завжди дають можливість купувати чи продавати цінні папери всіх корпорацій;

2) центральні банки за своїм статусом є фінансовими уповноваженими урядів, розміщують їх цінні папери на первинному ринку і своїми операціями з ними на вторинному ринку сприяють підвищенню їх рейтингу та попиту на них. а значить і доходів бюджету від їх продажу. Це позитивно впливає на стан бюджетного дефіциту, а отже — на стан грошового обороту;

3) уряд, як правило, є найбільшим емітентом цінних паперів, а ринок їх — найбільшим сектором загального ринку цінних паперів. Це забезпечує центральному банку можливість здійснювати операції на відкритому ринку з однорідними документами в будь-яких обсягах, що диктуються потребами монетарної політики.

Вплив на пропозицію грошей можна забезпечити купівлею-продажем цінних паперів як у комерційних банків, так і в Інших власників. Якщо цінні папери продаються банкам, то їх надлишкові резерви скорочуються негайно, оскільки оплата здійснюється з їх кореспондентських рахунків у центральному банку. Тому регулятивний ефект настане досить швидко, майже негайно. Якщо цінні папери продаються юридичним чи фізичним особам, то надлишкові резерви банків теж скоротяться, бо гроші платників перебувають на їх рахунках у банках і в кінцевому підсумку будуть списані з їх коррахунків у центральному банку. Проте регулятивний ефект настане трохи пізніше, ніж у першому випадку.

Операції на відкритому ринку можуть проводитися як у формі прямої купівлі-продажу, так і на умовах зворотного викупу. В останньому випадку за первинного продажу чи купівлі одночасно укладається угода про зворотний викуп чи продаж цих цінних паперів через певний, як правило, досить короткий, термін.

У структурі фондового ринку, що становить невід’ємний компонент будь-якої ринкової економіки, те, без чого ринкова економіка взагалі існувати не може, важлива роль належить державним цінним паперам, що перебувають в обігу. Історичний екскурс засвідчує, що становлення у багатьох країнах Заходу ринків цінних паперів, як правило, розпочиналося з емісії фондових цінностей держави. З опертям на обіг державних цінних паперів відбувався процес формування визначальних елементів інфраструктури фондового ринку, його механізмів; напрацьовувався відповідний психологічний клімат, пов’язаний з формуванням довіри до ринкової форми обігу фінансових цінностей. Певна річ, що на перших етапах становлення фондового ринку, гарантом якого виступала держава, цінні папери могли розраховувати на більш високий ступінь довіри населення та юридичних осіб, аніж фондові активи приватних емітентів. Зазначимо, що саме за такою схемою здійснювався процес становлення ринку цінних паперів в Угорщині, де першим кроком стала емісія 1988 р, скарбничих векселів. З середини 1990 р. розпочав випуск власних векселів Національний банк Польщі, фактично започаткувавши цим національний фондовий ринок.

Ринок державних цінних паперів як один із сегментів національного фондового ринку виконує дві основні функції. Це, по-перше, функція обслуговування державного боргу, пов’язаного з дефіцитним фінансуванням державних витрат і мобілізацією для цього на фондовому ринку відповідних фінансових ресурсів. Необхідність в емісії державних боргових зобов’язань можлива і за бездефіцитного бюджету. Вона виникає внаслідок розриву в часі між бюджетними надходженнями та видатками, при відповідній незбалансованості у фінансуванні окремих інвестиційних проектів і т. ін.

По-друге, поряд із функцією обслуговування державного боргу ринок державних зобов’язань використовується як один із визначальних важелів монетарної політики. Йдеться про функцію грошово-кредитного регулюванню і економіки, яка реалізується через здійснення операцій на відкритому ринку.

Єдність зазначених функцій виявляється і в іншому, складнішому питанні, у якому слід розібратися. Йдеться про експертизу першої функції на предмет її інфляційності: чи призводить фінансування державних витрат через механізм емісії фондових паперів до інфляційного знецінення грошей? Якщо це відбувається, то а даному разі реалізація цієї функції заперечує ефект стабілізації, досягненню якого підпорядковується функція регулювання грошового обігу.

Названа проблема не має однозначної відповіді. Все залежить від обставин, і головно — від цілей дефіцитного фінансування. Якщо невиробничі витрати державного бюджету посилюють інфляційні процеси, то дефіцитне фінансування проектів, пов’язаних із розвитком виробничого чи, скажімо, експортного потенціалу країни, прискоренням обігу капіталу і т.п., дають протилежний ефект — виконують дефляційну функцію.

Водночас необхідно враховувати таке. Навіть тоді, коли дефіцитне фінансування бюджету призводить до зростання цін, то і в цьому випадку, як доведено не лише теорією, а й практикою, рівень інфляції виявляється меншим, ніж при його прямому кредитному (емісійному) обслуговуванні. Тому обслуговування дефіциту бюджету способом розміщення па фондовому ринку державних цінних паперів вважається найбільш цивілізованою і почасти дефляційною формою обслуговування державного боргу.

2.2 Політика обов’язкових резервних умов

Політика обов’язкових резервних вимог — один із класичних інструментів, за допомогою якого центральні банки регулюють грошовий ринок, управляють кількістю грошей, підтримуючи темпи зростання грошової маси в заздалегідь установлених межах збільшення сукупної грошової маси й окремих ЇЇ агрегатів. Дія цього методу полягає у зміні центральним банком норми, в межах якої комерційні банки зобов’язані частину залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку.

Резервні вимоги використовуються центральними банками для розв’язання макроекономічних довгострокових завдань стабілізації грошового обігу та регулювання обсягів грошової пропозиції (маси), тобто як інструмент монетарної політики. Резервування частини коштів, залучених банками, спрямоване на обмеження їхньої можливості збільшувати грошову пропозицію.

Однією із функцій банків є створення грошей. Центральний банк створює так звані сильні гроші, або грошову базу, через готівкову та кредитну емісію. Грошова база складається з готівки, що перебуває в обігу поза банківською системою, а також із резервів комерційних банків (резерви на рахунках у центральному банку й готівка в касах банків).

Грошову базу (МВ) можна визначити так:

MB = С + R (2.1)

де С — готівка в обігу;

  • R — банківські резерви.

Комерційні банки створюють гроші в процесі депозитно-кредитної експансії, коли приріст депозитів в одному з банків призводить до мультиплікативного збільшення сукупної грошової пропозиції (маси) в масштабах всієї економіки. Складовими грошової пропозиції є депозити економічних суб’єктів (підприємств, організацій, населення) в комерційних банках, якими вони у разі необхідності можуть користуватися, й готівка, що перебуває в обігу поза банківською системою. Грошову пропозицію (масу) (M s ) можна визначити за формулою:

M s = С + D (2.2)

де С — готівка в обігу;

  • D — депозити в комерційних банках.

Як видно із наведених формул (2.1 і 2.2), готівка в обігу є безпосередньою частиною і грошової бази і грошової пропозиції, тоді як банківські резерви тільки впливають на здатність банків створювати нові депозити, збільшуючи пропозицію грошей.

Схематично грошову базу і грошову пропозицію зображено на рис. 2.1

Рис. 2.1- Схематичне зображення грошової бази і грошової пропозиції.

У верхній частині рисунка показано грошову базу, а в нижній — грошову пропозицію. Обидві величини пов’язані між собою через грошовий мультиплікатор.

Грошовий мультиплікатор (mm) — це відношення грошової пропозиції до грошової бази. Грошовий мультиплікатор можна знайти за формулою:

(2.3)

Вирішуючи питання щодо обсягу надлишкових резервів, банки мають враховувати вплив принаймні трьох факторів. Перший фактор — це невизначеність коливання залишків за депозитами. Чим мінливіший приплив і відплив депозитів, тим більше резервів треба тримати. Другий фактор — це вартість кредиту, який потрібно взяти для задоволення обов’язкових резервних вимог у разі недостатньої кількості резервів. Можна вважати, що вартість кредиту визначається рівнем офіційної (облікової) ставки центрального банку. Зростання офіційної ставки збільшує співвідношення (резервне) між надлишковими й обов’язковими резервами, бо кредити для тимчасового поповнення резервів стають дорожчими. Третій фактор пов’язаний процентним доходом, який банки втрачають, тримаючи резерви.

Можна вважати, що процент такого доходу визначається ринковою процентною ставкою. Зростання ставки зменшує резервне співвідношення, бо це призводить до подорожчання резервів.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що грошовий мультиплікатор не є сталою величиною. Він залежить від багатьох факторів, і його неможливо точно передбачити.

Отже, пропозиція грошей залежить від величини грошової бази і грошового мультиплікатора. Центральний банк, використовуючи різні інструменти регулювання грошової пропозиції, впливає безпосередньо або на грошову базу або на мультиплікатор. Політика резервних вимог передбачає насамперед вплив банку на грошовий мультиплікатор, оскільки норма резервних вимог є важливою компонентою мультиплікатора. Якщо центральний банк збільшує норму, то це призводить до зменшення грошового мультиплікатора, відповідно змінюється і пропозиція грошей, і навпаки. Використовуючи політику резервних вимог, центральний банк не може повністю контролювати пропозицію грошей, оскільки, як уже зазначалося, він не може точно передбачити величину грошового мультиплікатора, що перебуває під впливом факторів, не пов’язаних із діями центрального банку.

Політика обов’язкових резервних вимог використовується центральними банками як засіб антициклічної або антиінфляційної політики. Резервні вимоги, звичайно, насамперед пов’язані з показниками грошової маси, і їхня взаємодія з іншими макроекономічними показниками відбувається через трансмісійний механізм впливу змін грошової пропозиції на реальний сектор економіки — на ринок інвестицій, рівень цін тощо. Враховуючи такі властивості резервних вимог, центральний банк із метою стимулювання, наприклад, інвестиційної активності проводить політику, спрямовану на зниження норм резервних вимог, а тимчасове збільшення норми обов’язкового резервування за певних умов спричинює зниження інфляційного тиску, сприяє стабільності курсу національної валюти.

Політика резервних вимог може мати стимулювальну спрямованість. Маневруючи окремими елементами механізму обов’язкового резервування, центральний банк може стимулювати розвиток окремих видів банків (малі та середні банки, банки, що надають довгострокові кредити), операцій (залучення строкових депозитів), фінансових інструментів тощо.

Політика резервних вимог — потенційно надзвичайно потужний засіб грошово-кредитного регулювання. Навіть невеликі зміни норми резервів призводять до значних змін в обсягах кредитних вкладень комерційних банків і відчутно впливають на грошову масу. Це досить жорсткий інструмент макроекономічного регулювання, тому що механізм резервних вимог є обов’язковим для виконання. Застосування цього методу вимагає обережності, і тому його не використовують як єдиний або головний інструмент регулювання грошового ринку, а найчастіше як додаток до сукупності інших, гнучкіших засобів регулювання. Слід також відзначити, що обов’язок банків виконувати резервні вимоги веде до природного з їхнього боку прагнення ухилитися в межах закону від дотримання резервних вимог. Використання політики обов’язкових резервів потребує постійної її адаптації до умов, що змінюються.

Політика резервних вимог не є інструментом, який центральні банки в країнах із розвинутою економікою нерідко використовують. Часті зміни механізму обов’язкового резервування можуть мати дестабілізуючий вплив на економіку, вони ускладнюють банківські фінанси. Розвинута ринкова економіка віддає перевагу гнучким інструментам грошово-кредитного регулювання, які впливають на грошову пропозицію не прямо, а через формування певних умов на ринку.

Обов’язковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних, та фізичних осіб, залучені комерційними банками. До залучених коштів належать кошти, розміщені на депозитних, поточних, бюджетних рахунках юридичних і фізичних осіб. Сума залишків залучених коштів для розрахунку обов’язкових резервів визначається за формулою (2.4) середньоарифметичної за звітний період:

(2.4)

де L d — середні залишки залучених коштів, що використовуються для обчислення обов’язкових резервів за звітний період;

L 1,2,3,… — сума залишків залучених коштів за станом на кожну дату звітного періоду;

L n — сума залишків залучених коштів за останній календарний день звітного періоду;

  • n — кількість календарних днів звітного періоду.

Якщо фактична середньоарифметична сума залишків коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку за звітний період буде меншою від середньоарифметичної суми залучених банком коштів у межах установленої норми обов’язкових резервів, то з банку стягується штраф. Розмір штрафу визначається залежно від суми неправомірно одержаного доходу від недозарезервованої суми залучених коштів. У свою чергу, сума неправомірно одержаного доходу визначається на основі діючої у відповідному періоді облікової ставки Національного банку. При цьому одноденна сума недозарезервованих банком коштів помножується на одноденну облікову ставку та на кількість днів періоду регулювання.

У разі збиткової діяльності комерційного банку або переведення його в режим фінансового оздоровлення до нього не може застосовуватися такий захід впливу, як стягнення штрафу в розмірі неправомірно отриманого доходу, а застосовуються інші заходи впливу, передбачені законодавчими та нормативними документами НБУ.

2.3 Регулювання облікової ставки та банківського відсотка

Поряд із здійсненням операцій на відкритому ринку та управлінням рівнем обов’язкових резервів, винятково важливим інструментом монетарної політики є регулювання облікової ставки відсотка, яка формується на базі надання центральними банками позичок кредитним банкам. Такий кредит надається банкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовими труднощами. Плата за вказані кредити виступає у формі облікової ставки відсотка.

Регулювання облікової ставки відсотка використовується як засіб неадміністративного впливу на масу грошей, що знаходиться в обігу. Механізм такого впливу близький за змістом до механізму здійснення операцій на відкритому ринку. Коли комерційний банк бере в Центральному банку позику, він виписує на себе боргове зобов’язання, яке за чинною практикою гарантується не резервною позицією своїх активів, а державними цінними паперами, що знаходяться в його розпорядженні. Внаслідок цього отримана позика повністю використовується як надлишковий резерв. Це надає банкові-боржникові можливість відкривати додаткам кредитні рахунки населені ю та юридичним суб’єктам у повному обсязі без відповідного забезпечення резервної позиції.

Що ж до облікової ставки, то вона в такім разі відіграє опосереднену функцію — визначає вартість отриманих у такий спосіб комерційним банком надлишкових резервів (кредитів Центрального банку).

Якщо облікова ставка відсотка знижується, то в комерційного банка виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів. Важливо брати до уваги й те, що з урахуванням змін у позиції надлишкового резерву вказана динаміка реалізується через механізм кредитного мультиплікатора.

Практикою грошової політики доведено, що зміни облікової ставки, як і банківської норми обов’язкового резерву, здійснюються відповідно до розвитку окремих фаз економічного циклу. Вона підвищується в періоди економічного росту і лишається, як правило, незмінною в періоди депресії та спаду. Тому виникає проблема «запізнень» у здійсненні необхідних корекцій облікової ставки. Це пояснюється недостатньою виразністю початкових етапів фаз економічного циклу та іншими об’єктивними й суб’єктивними чинниками. У деяких країнах вдаються до механізму автоматичної корекції облікової ставки стосовне вексельного курсу на цінні папери скарбниці. Так, із 1980 р. в Канаді банківська облікова ставка щотижня автоматично змінюється таким побутом, що зберігає незмінне перевищення на 0,25 % визначеної на останніх торі ах середньої ставки відсотка по тримісячних скарбничих векселях.

Поряд із регулюванням облікової ставки в країнах із недостатнім рівнем розвитку ринкових механізмів застосовується система директивного управління нормою відсотка на позики, що надаються комерційними банками та небанківськими кредитними установами. Значення ефективного використання цього інструмента має розглядатись у двох аспектах. З одного боку, банківський відсоток безпосередньо впливає на розвиток ділової та економічної активності. Від його рівня залежить попит на інвестиційні ресурси та їх пропозиція, рішення суб’єктів економічної діяльності щодо визначення пропорцій між споживанням і збереженням. Під його впливом складається валютний курс, відбувається міграція капіталів між окремими країнами та інші макроекономічні процеси.

Інший аспект, що характеризує значення ефективного регулювання норми відсотка, пов’язаний з безпосереднім впливом його параметрів на структуру грошових агрегатів і на масу грошей, що знаходяться в обігу. Йдеться про ефект ліквідності: що нижча величина норми відсотка, то більше грошей залишається на руках у населення. При її збільшенні отримують протилежний результат. Існують і інші канали, що визначають вплив динаміки норми відсотка на головні параметри грошового обігу. Ці питання докладно розглядались у попередніх темах посібника.

В чому суть проблеми регулювання банківського відсотка?

Це запитання досить складне за змістом. Воно не має однозначної відповіді, і в ньому при обмірковуванні всього комплексу заходів монетарної політики слід ретельно розібратися.

У багатьох країнах з перехідною економікою, в т.ч. і в країні, владні структури віддають перевагу політиці низьких фіксованих ставок банківського відсотка. Така політика мотивується наступними аргументами: намаганням стимулювати рівень інвестицій; здійсненням вибіркового кредитування пріоритетних галузей економіки за низькою нормою відсотка; бажанням знизити інфляційні процеси тощо.

Однак, як засвідчує теоретичний аналіз та реальна практика, зазначена політика звичайно не дає бажаних результатів. І це можна пояснити. Низька ставка відсотка скорочує обсяги збережень фінансових ресурсів і тому не лише не сприяє ростові інвестицій, а й викликає протилежний ефект. Не виправдовує себе і вибіркове кредитування, бо через ефект кредитного мультиплікатора відповідно спрямовані кредитні ресурси розпорошуються по всій економіці. Як засвідчує практика, недостатньо коректною є й тека з приводу безпосереднього впливу норми відсотка на цінову динаміку. В цьому випадку слід враховувати ефект не лише прямого, а й зворотного впливу на розглядувані процеси.

З урахуванням цього стає зрозумілою важливість визначення оптимального рівня ставки відсотка, що його прагнутимуть досягти засобами монетарної політики відповідні інституційні структури. Мається на увазі досягнення: по-перше, позитивного рівня відсотка; по-друге, врахування його співвідношення з нормою прибутку на витрати інших чинників виробництва та обігу; по-третє, співвідношення дійсної норми відсотка з нормами відсотка країн, з якими здійснюються інтенсивні зовнішньоекономічні .зв’язки.

Як засвідчує практика, найоптимальнішим механізмом досягнення адекватності норми відсотка ринковій кон’юнктурі, зокрема зазначеним вище параметрам, є її лібералізація. Це означає, що коли йдеться про застосування методів прямого регулювання інструментами грошово-кредитної політики норми відсотка, то їхня спрямованість має зосереджуватися передовсім на забезпеченні його гнучкості та відповідної сприйнятливості до кон’юнктурних змін ринкової економіки. Якщо дійсна норма відсотка зафіксована на реальному рівні, треба здійснити її лібералізацію. Такий перехід надзвичайно складний, тому він мусить бути поступовим і відповідно регульованим. Здійснення такого переходу як один із пріоритетних напрямків монетарної політики країн з перехідною економікою.

3. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

3.1 Інституційні засади проведення грошово-кредитної політики в Україні

Успішне грошово-кредитне регулювання ринкової економіки потребує наявності в країні відповідної інституційної основи. Для проведення грошово-кредитної політики в Україні інституційна основа виникла із створенням банківської системи та національного грошово-кредитного ринку.

Формування монетарної політики як дуже важливого і складного механізму економічного регулювання ставить ряд вимог до банківської системи щодо рівня її інфраструктури та якості функціонування.

Основними з таких вимог є:

1) дворівнева побудова банківської системи , за якої одному з банків надається статус центрального з монопольним правом емісії грошей. На центральний банк покладається функції вироблення та реалізації монетарної політики;

2) законодавче та фактичне забезпечення незалежності центрального банку від державних органів виконавчої та законодавчої влади, достатньої для проведення ним самостійної монетарної політики;

3) законодавче закріплення за центральним банком статусу резервної структури банківської системи в цілому з наданням йому права регулювати резервні фонди всіх банків другого рівня;

4) законодавче надання центральному банку статусу кредитора в останній інстанції для банків другого рівня та статусу фінансового агента уряду;

5) широкий розвиток мережі банків другого рівня, достатньої для повного забезпечення попиту економічних суб’єктів на позичкові кошти;

6) створення системи державного регулювання та нагляду за роботою другого рівня, що гарантує функціональну поведінку останніх у межах, визначених монетарною політикою центрального банку;

7) забезпечення високого рівня довіри до банківської системи загалом через досягнення стабільності кожного окремого банку.

Розбудова банківської системи відповідно до цих вимог розпочалася в Україні в 1991р. із прийняттям закону «Про банки і банківську діяльність» [1].

За минулий час досягнуті певні успіхи в розв’язанні цього надзвичайного складного завдання, що дало можливість Національному банку України формувати свою монетарну політику, першим і най відчайдушним результатом якої стало приборкання гіперінфляції, зниження її до прийнятого рівня.

Грошово-кредитний ринок як другий елемент інституційної основи монетарної політики створює те середовище, в якому формуються і реалізуються методи та інструменти монетарної політики. Чим це середовище сприятливіше, тим ефективнішою буде дія останніх. Навіть здатність банків здійснювати грошово-кредитне регулювання значною мірою залежить від розвитку грошового ринку, оскільки вони є головними посередниками на ньому.

Проведення ефективної монетарної політики ставить перед грошовим ринком такі вимоги:

1) досягнення високого рівня його структуризації, за якого успішно функціонують усі складові цього ринку — кредитний ринок із сегментами ринку грошей та ринку капіталу, міжбанківський ринок, ринки державних і корпоративних цінних паперів, валютний ринок;

2) достатній рівень лібералізації всіх секторів грошового ринку для забезпечення вільного переміщення грошей, вільного доступу на ринки всіх економічних суб’єктів, формування реального співвідношення попиту і пропозиції в кожному із секторів та забезпечення реального зв’язку між відповідними ціновими індикаторами — ставкою банківського процента, доходу з цінних паперів, обмінного курсу валют;

3) вільний досвід усіх комерційних банків на будь-який сектор грошового ринку;

4) наявність широких зовнішньоекономічних зв’язків, забезпечення конвертації національної валюти, проведення реальної курсової політики.

За таких умов центральний банк одержує широкі можливості для проведення монетарної політики на ринкових засадах, забезпечення переважно економічного впливу на суб’єктів ринку та максимально високої ефективності монетарних заходів. Зокрема, лише за достатнього розвитку ринку держаних цінних паперів центральний банк може здійснювати операції на відкритому ринку з метою регулювання маси грошей в обігу. З іншого боку, широкий розвиток кредитної функції комерційних банків, міжбанківського кредитування центральним банком комерційних створюють достатню базу для проведення реальної облікової політики. Адже якщо комерційні банки мають можливість купувати кошти на міжбанківському чи міжнародному ринках за доступною ціною, вони не погодяться одержувати позички в центральному банку за завищеною ціною, і навпаки.

3.2 Особливості грошово-кредитної політики в Україні

Необхідною умовою макроекономічної стабілізації є фінансована стабілізація — основна мета діяльності центрального банку держави. Грошово-кредитна політика Національного банку України післяреформеного періоду спрямована на подальше закріплення національної грошової одиниці — гривні, підтримку і прискорення ринкових перетворень в економіці, підвищення ефективності функціонування банківської системи та вдосконалення управління грошово-кредитними і валютними ринками.